Вищий господарський суд України в порядку інформації надсилає огляд практики вирішення судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних та інших органів.

1. Акт державного органу може бути визнано недійсним лише у разі його невідповідності вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Рішенням судової колегії Вищого арбітражного суду України по розгляду спорів відмовлено у задоволенні позовних вимог відкритого акціонерного товариства (далі - товариство) до Кабінету Міністрів України про визнання частково недійсною його постанови, якою затверджено порядок застосування санкцій за порушення законодавства про електроенергетику.

Рішення мотивовано тим, що згадану постанову прийнято у відповідності з чинним законодавством та у межах компетенції Кабінету Міністрів України.

У заяві до Вищого арбітражного суду України товариство просило скасувати рішення зі справи з огляду на невідповідність викладених у ньому висновків обставинам справи та задовольнити позов.

Розглянувши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19.07.2000 N 1139 "Про затвердження Порядку застосування санкцій за порушення законодавства про електроенергетику", яким встановлено механізм застосування санкцій за порушення енергопостачальником законодавства про електроенергетику.

Пунктами 7-25, 27 згаданого Порядку, які оспорюються товариством, урегульовано підстави та порядок призначення керуючого (тимчасової адміністрації) для управління енергопостачальником.

Відповідно до частини сьомої статті 27 Закону України "Про електроенергетику"(у редакції Закону України від 22.06.2000 ) санкції, передбачені частиною восьмою статті 24, частинами третьою, четвертою і п'ятою статті 26 та частиною третьою статті 27 цього Закону, застосовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оспорюваний нормативно-правовий акт прийнято на виконання пункту 2 розділу II Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про електроенергетику" від 22.06.2000 N 1821-III, яким Кабінету Міністрів України доручено затвердити порядок застосування санкцій за порушення законодавства про електроенергетику. Таким чином, цей акт відповідає вимогам пункту 10 статті 116 Конституції України щодо виконання Кабінетом Міністрів України функцій, визначених Конституцією та законами України.

Крім того, призначення керуючого (тимчасової адміністрації) для управління енергопостачальником передбачено частиною восьмою статті 24 Закону України "Про електроенергетику" (у редакції Закону України від 22.06.2000 ) як санкція за порушення енергопостачальником, який здійснює постачання електричної енергії на закріпленій території, умов і правил здійснення ліцензованої діяльності з постачання електричної енергії та інших обов'язків, передбачених названим Законом.

З огляду на викладене судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила без зміни рішення зі справи.

2. Акт державного органу, який порушує права підприємства щодо управління належним йому (закріпленим за ним) майном, визнається недійсним.

Рішенням судової колегії Вищого арбітражного суду України по розгляду спорів відмовлено у задоволенні позовних вимог відкритого акціонерного товариства (далі - товариство) до Міністерства екології та природних ресурсів України - правонаступника Державного комітету України по геології і використанню надр (далі - Комітет) щодо визнання недійсним виданого Комітетом наказу про організацію конкурсу з геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки техногенного родовища.

У заяві до Вищого арбітражного суду України товариство просило скасувати рішення судової колегії з огляду на невідповідність викладених у ньому висновків обставинам справи і порушення під час його прийняття норм законодавства та задовольнити позов.

Розглянувши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Секція науково-технічної ради Комітету постановила визнати техногенним родовищем мінеральної сировини промислові відходи, частково розміщені на території, яка є невід'ємною складовою металургійного виробництва товариства і відведена для промислових відходів, що утворилися у процесі його діяльності.

Оспорюваним наказом Комітету призначено проведення конкурсу з геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки техногенного родовища.

Відповідно до статей 8 і 9 Закону України "Про відходи" останні є об'єктом права власності і належать, зокрема, підприємствам, які є їх виробниками. Держава є власником відходів, що утворюються на об'єктах державної власності чи знаходяться на території України і не мають власника або власник яких невідомий, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 19 названого Закону у разі приватизації державних підприємств, на яких накопичено певні обсяги відходів, право власності на відходи переходить до нових власників, якщо інше не передбачено законом або умовами приватизації цих підприємств. Товариство є правонаступником державного підприємства відповідно до частини п'ятої статті 18 Закону України "Про приватизацію державного майна" та положень статуту товариства. У матеріалах справи відсутні докази того, що умовами приватизації державного підприємства передбачено залишення відходів його виробництва у власності держави. До того ж згідно з відомостями Державного інформаційного геологічного фонду України згадані промислові відходи не перебувають на обліку у державному балансі запасів корисних копалин.

Статутом товариства передбачено, що його майно складається з основних засобів та обігових коштів, а також цінностей, вартість яких відображено у балансі товариства. Висновок про право власності товариства на відходи підтверджується наявними у справі державними актами про право постійного користування землею, відведеною товариству під відвали промислових відходів відповідно до вимог статті 44 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", а також додатком до передавального балансу державного підприємства, затвердженим Фондом державного майна України на підставі акту інвентаризації.

За таких обставин прийняття Комітетом оспорюваного наказу є фактично втручанням державного органу в господарську діяльність товариства і порушує його права щодо управління належним йому майном.

З огляду на викладене судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов скасовано рішення зі справи та задоволено позовні вимоги.

3. Спір про визнання недійсним акта документальної перевірки, який не має обов'язкового характеру, не підлягає розгляду в арбітражному суді.

Ухвалою судової колегії Вищого арбітражного суду України по розгляду спорів на підставі пункту 1 частини першої статті 62 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - АПК) відмовлено у прийнятті позовної заяви закритого акціонерного товариства (далі - товариство) до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія) про визнання недійсним акта перевірки, проведеної її територіальним управлінням. Ухвалу мотивовано тим, що оспорюваний акт перевірки не є актом у розумінні пункту 1 частини першої статті 12 АПК, оскільки він не має обов'язкового характеру, а тому спір про визнання цього акта недійсним не підвідомчий арбітражному суду.

У заяві про перевірку ухвали в порядку нагляду товариство просило її скасувати та прийняти позовну заяву до розгляду, посилаючись на те, що проведення перевірок фінансово-господарської діяльності осіб, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, та надіслання їм обов'язкових для виконання розпоряджень про усунення порушень законодавства про цінні папери віднесено до компетенції Комісії (пункти 9 і 10 статті 8 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні"). На думку заявника, оспорюваний акт перевірки є офіційним документом, що породжує права та обов'язки для осіб, яким він адресований. Актом спричинено негативні наслідки для товариства, оскільки невнесення реєстратором змін до реєстру власників іменних цінних паперів, перешкоджає товариству брати участь в управлінні пакетом акцій, на які він набув права власності за договорами купівлі-продажу.

Перевіривши законність і обгрунтованість ухвали та розглянувши доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Оспорюваний акт прийнято за результатами перевірки, проведеної територіальним управлінням Комісії у зв'язку зі скаргою товариства щодо порушення закритим акціонерним товариством, яке здійснює професійну діяльність на ринку цінних паперів як реєстратор, законодавства про цінні папери. З огляду на те, що перевіркою не було виявлено згаданих порушень, складено акт, за яким скаргу визнано безпідставною.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 АПК арбітражним судам підвідомчі справи у спорах про визнання недійсними актів державних чи інших органів, підприємств та організацій з підстав, зазначених у законодавстві. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. У зв'язку з цим не можуть оспорюватися в арбітражному суді акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці акти не мають обов'язкового характеру (1).

Водночас відповідно до підпункту 7.11 пункту 7 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.05.98 N 60, особа, яка не погоджується з причинами відмови у внесенні змін до системи реєстру, визначеними реєстроутримувачем, має право оскаржити його дії в органах Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку або в суді. Отже товариство не позбавлене права на звернення до суду із заявою про спонукання реєстратора внести відповідні зміни до реєстру власників іменних цінних паперів.

З огляду на викладене судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов ухвалу судової колегії з розгляду спорів залишено без зміни.

4. Відмова у реєстрації представника акціонера для участі у загальних зборах за відсутності передбачених законом підстав є порушенням законодавства про цінні папери.

Рішенням Вищого арбітражного суду України відмовлено у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства (далі - товариство) до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія) про визнання недійсною її постанови, якою товариству винесено попередження з огляду на порушення законодавства про цінні папери.

У заяві до Вищого арбітражного суду України товариство, не погоджуючись з рішенням зі справи, просило його скасувати з огляду на невідповідність викладених у ньому висновків обставинам справи та їх неповне з'ясування.

Розглянувши матеріали справи та доводи сторін, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Оспорювану постанову прийнято на підставі акта, складеного уповноваженою особою Комісії, згідно з яким товариством безпідставно відмовлено у реєстрації представника акціонера для участі у загальних зборах товариства.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції Закону України від 23.12.97 N 769/97-ВР) у загальних зборах мають право брати участь усі акціонери, незалежно від кількості та класу акцій, власниками яких вони є. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів.

Відмову у реєстрації представника акціонера товариство мотивувало виконанням ухвали районного суду, якою товариство зобов'язано заблокувати особові рахунки акціонерів, які набули права власності на акції на відповідну дату, заборонено проведення їх реєстрації для участі у загальних зборах та відчуження їх акцій. Згадана ухвала містить перелік таких акціонерів, у якому зазначено прізвище та ім'я особи, яке співпадає з прізвищем та ім'ям акціонера товариства, представнику якого було відмовлено у реєстрації, проте їх імена по батькові різні.

В ухвалі районного суду відсутні посилання на паспортні дані акціонерів, які мають бути усунені від участі у загальних зборах, а лише зазначено їх прізвища, імена та по батькові. Цей факт спростовує твердження Комісії стосовно співставлення нею паспортних даних як підставу для відмови у реєстрації акціонера.

За наявності розбіжностей між ім'ям по батькові зазначеної в ухвалі суду особи і особи, згаданої у реєстрі акціонерів, товариство до проведення загальних зборів акціонерів вправі було звернутися до суду з метою уточнення даних щодо імені по батькові акціонера. З матеріалів справи вбачається, що товариство до суду не зверталося.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про безпідставність відмови товариства у реєстрації представника акціонера, оскільки реєстратор не наділений правом на свій розсуд тлумачити положення судових актів.

За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення зі справи залишено без зміни.

5. Рішення податкового органу про донарахування прибуткового податку визнано недійсним, оскільки суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, який придбав спеціальний торговий патент, звільняється від сплати прибуткового податку.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги приватного підприємця до державної податкової інспекції щодо визнання недійсним прийнятого нею рішення про донарахування прибуткового податку та застосування фінансових санкцій.

Прийняте рішення мотивовано тим, що доходи від підприємницької діяльності, для здійснення якої суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа придбав спеціальний торговий патент, не включаються до складу інших оподатковуваних доходів (частина п'ята статті 7-1 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", далі - Закон).