У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами спорів, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Чинне законодавство не містить вичерпного переліку дій, які підпадають під визначення недобросовісної конкуренції за статтею 1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

Товариство звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України (далі - АМК) у справі про порушення позивачем законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу. Зазначеним рішенням дії Товариства з введення у господарський обіг напівфабрикатів, зокрема, пельменів та вареників, елементи зовнішнього оформлення (дизайну) упаковки яких імітують сукупність елементів зовнішнього оформлення (дизайну) продукції, що виробляє Підприємство, визнано порушенням, передбаченим статтею 1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (далі - Закон), у вигляді дій у конкуренції, що суперечать чесним звичаям у підприємницькій діяльності, шляхом неправомірного використання ділової репутації іншого суб'єкта господарювання.

Передні судові інстанції у прийнятті судових рішень про задоволення позовних вимог виходили з наявності у позивача прав на використання торговельної марки за свідоцтвом України і промислового зразка за патентом України, а також з неправильності юридичної кваліфікації відповідачем дій Товариства та відсутності в рішенні АМК доказів схожості зовнішнього оформлення продукції (упаковки) позивача і Підприємства.

Вищий господарський суд України частково задовольнив касаційні скарги АМК та Підприємства та передав справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, виходячи з такого.

Статтею 1 Закону (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності; недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені главами 2 - 4 цього Закону.

Вичерпного переліку дій, які підпадають під визначення недобросовісної конкуренції, Закон не містить, а тому сфера його застосування не обмежується виключно діями, визначеними главами 2 - 4 цього Закону.

Водночас, визначаючи певні дії як акти недобросовісної конкуренції, Закон безпосередньо містить посилання й на відповідні чесні звичаї у підприємницькій діяльності [зокрема, з приводу неправомірності використання чужої ділової репутації (глава 2), стосовно створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції (глава 3), неправомірного збирання, розголошення та використання комерційної таємниці (глава 4) тощо]. При цьому зазначення згаданих звичаїв безпосередньо в Законі відповідає приписам частини першої статті 7 Цивільного кодексу України щодо можливості фіксації звичаю у відповідному документі, тоді як тлумачення їх змісту має здійснюватись з використанням загального понятійного апарату (зокрема, через тлумачення слів, термінів та висловів, які застосовуються).

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, АМК у рішенні визнано, що з боку Товариства мало місце неправомірне використання ділової репутації Підприємства (посилання на наявність відповідного звичаю містить глава 2 Закону), і згадані дії Товариства не охоплюються статтями 4, 6 Закону (є "схожими" з діями, наведеними у цих статтях).

Отже, з огляду на відсутність у чинному законодавстві вичерпного переліку дій, які підпадають під визначення недобросовісної конкуренції за статтею 1 Закону, висновки місцевого та апеляційного господарських судів щодо незазначення в рішенні АМК звичаю, якому суперечать дії Товариства, та з приводу необхідності додаткової кваліфікації дій Товариства за статтями 4 та/або 6 Закону спростовуються фактичними обставинами, встановленими цими ж судами.

Обсяг правової охорони торговельної марки за свідоцтвом України в частині її зображення обмежується виключно словесним позначенням (яке не охоплює інші зображувальні елементи), а використання промислового зразка за патентом України не лише для виготовлення та розповсюдження власне цього виробу (упаковки), але й для позначення певних товарів (чим є застосування упаковки для пакування пельменів та вареників) виходить за межі правового захисту, що надається власникові патенту згідно з пунктом 2 статті 20 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки".

Водночас у судових рішеннях господарських судів не зазначено доказів, які спростовували б викладені у рішенні АМК доводи стосовно схожості упаковки товарів Товариства з зовнішнім виглядом продукції Підприємства (постанова Вищого господарського суду України від 02.03.2010 № 38/108).

2. У випадку порушення законодавства про захист економічної конкуренції пеня, передбачена статтею 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон), не лише має безальтернативний характер, але й не потребує прийняття уповноваженим органом рішення про її застосування, внаслідок чого не підпадає під визначення адміністративно-господарських санкцій у розумінні статей 238 - 239, 249 - 250 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов Антимонопольного комітету України (далі - АМК) задоволено, з Підприємства стягнуто пеню за несплату штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції в установлений строк.

У касаційній скарзі Підприємство зазначало про те, що господарськими судами в даній справі не звернуто увагу на припис частини першої статті 42 Закону, згідно з яким суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності; строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.

Вищий господарський суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги та погодився з рішеннями господарських судів, виходячи з такого.

Підстави та умови нарахування пені в даному випадку визначаються статтею 56 Закону, яка встановлює як обов'язковість пені в разі несплати штрафу, так і правила обчислення її розміру та строки нарахування.

Отже, пеня не лише має безальтернативний характер, але й не потребує прийняття уповноваженим органом рішення про її застосування, внаслідок чого не підпадає під визначення адміністративно-господарських санкцій у розумінні статей 238 - 239, 249 - 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини сьомої статті 56 Закону у разі несплати штрафу в строки, передбачені рішенням, та пені органи АМК стягують штраф та пеню в судовому порядку.

У свою чергу, згідно з частиною першою статті 42 Закону (розділ VII "Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції") суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності; строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 12 статті 50 Закону, становить п'ять років з дня вчинення порушення.

У пункті 5 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.10.2008 № 04-5/247 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" (чинних на час розгляду справи господарськими судами) зазначено, що у розгляді справ зі спорів про визнання недійсними рішень органів АМК про застосування заходів відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції господарським судам необхідно перевіряти додержання строків давності, передбачених статтею 42 Закону і статтею 28-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", з урахуванням того, що суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за відповідне порушення, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності.

Як встановлено судовими інстанціями у справі: рішення АМК недійсним у встановленому порядку не визнано; прийняття рішення АМК відбулося в межах п'ятирічного строку з моменту вчинення Підприємством згаданого порушення законодавства про захист економічної конкуренції; позивачем правильно визначено період, за який підлягає стягненню з відповідача сума пені; водночас чинне законодавство не містить такої підстави для відмови в позові АМК, як сплив строку давності на момент прийняття судом рішення зі справи (постанова Вищого господарського суду України від 18.05.2010 № 6/201).

3. Стаття 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон) не містить обмежень щодо кількості фактів (подій), необхідних для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, й одноразове порушення, належним чином встановлене і доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації.

Оспорюваним рішенням адміністративної колегії Антимонопольного комітету України (далі - АМК):

- Товариство визнано таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання електричної енергії за регульованим тарифом у територіальних межах міста з часткою 85% (пункт 1);

- дії Товариства, які полягають у неправомірному відключенні 30.01.2009 електропостачання Фабриці за невиконання необґрунтованих вимог-приписів, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону, а саме: зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з постачання електричної енергії за регульованим тарифом у вигляді вчинення дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2);

- відповідно до статті 52 Закону за вчинене порушення на Товариство накладено штраф (пункт 3).

У прийнятті судових рішень зі справи про відмову у задоволенні позову Товариства про визнання недійсними пунктів 2, 3 рішення адміністративної колегії відповідача місцевий та апеляційний господарські суди виходили з відсутності передбачених статтею 59 Закону підстав для визнання недійсним спірного рішення АМК.

Вищий господарський суд України погодився з висновками господарських судів у цій справі, виходячи, зокрема, з такого.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Частиною першою статті 13 Закону встановлено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

При цьому стаття 13 Закону не містить обмежень щодо кількості фактів (подій), необхідної для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, й одноразове порушення, належним чином встановлене і доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації.

З огляду на наведене попередні судові інстанції, встановивши, що рішення АМК прийнято з дотриманням приписів чинного законодавства та в межах наданих йому повноважень, за відсутності передбачених статтею 59 Закону підстав для визнання рішення АМК недійсним, дійшли обґрунтованих висновків щодо відсутності й підстав для задоволення позову Товариства (постанова Вищого господарського суду України 15.02.2011 № 2/82).