Конституційний Суд України у складі суддів:

Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Винокурова Сергія Маркіяновича,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Сергейчука Олега Анатолійовича,

Стецюка Петра Богдановича - доповідача,

Стрижака Андрія Андрійовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 року N 2163-XII (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 24, ст. 348; 1997 р., N 17, ст. 122) у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 3 березня 2005 року N 2453-IV.

Заслухавши суддю-доповідача Стецюка П.Б. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частини другої статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 року N 2163-XII (далі - Закон) у редакції, яка була чинною до 5 квітня 2005 року (до набрання чинності Законом України від 3 березня 2005 року N 2453-IV) , стосовно їх поширення на приватизацію гуртожитків.

Згідно з положеннями частини другої статті 3 Закону в зазначеній редакції його дія не поширюється на: приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Практичну необхідність в офіційному тлумаченні вказаних положень Уповноважений Верховної Ради України з прав людини обґрунтовує неоднозначним, на його думку, їх застосуванням судами України, а також численними зверненнями мешканців гуртожитків до нього та до судів стосовно порушення їхнього конституційного права на житло, передбаченого статтею 47 Конституції України. Як стверджує автор клопотання, в одних випадках суди визнають право на гуртожитки за державою та вилучають їх з незаконного володіння, а в інших - визнають право на приватизацію гуртожитків, які перебували у складі цілісного майнового комплексу. За таких обставин мешканці гуртожитків, що перебувають у приватній власності, повністю залежать від власників гуртожитків, що, як вважає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, створює для них загрозу бути позбавленими житла шляхом виселення.