Обговоривши внесений Головою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ проект конституційного подання щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України та статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в контексті зі статтею 55 Конституції України, керуючись статтею 150 Конституції України, статтями 13, 38 - 41, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", пунктом 9 частини 2 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України та статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в контексті та поєднанні зі статтею 55 Конституції України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 Конституції України, пункту 4 частини першої статті 13, статей 39, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України", пункту 9 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", звертаємося до Конституційного Суду України для вирішення питання щодо офіційного тлумачення деяких положень Кримінально-процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України в контексті зі статтею 55 Конституції України.

Підставою для конституційного подання є наявність у судовій практиці неоднакового підходу до вирішення питання про визначення судової юрисдикції розгляду справ, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідства та прокуратури, вчинені під час розгляду заяви чи повідомлення про злочин.

Керуючись пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 7 квітня 2011 року зупинила розгляд справи за касаційною скаргою Палька Є.Л. на постанову Печерського районного суду м. Києва від 14 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року у зв'язку з необхідністю ініціювання перед суб'єктом права на конституційне подання питання про звернення до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення деяких положень Кримінально-процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України з питань, порушених у скарзі заявника.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 24 червня 2011 року звернувся до Верховного Суду України про направлення до Конституційного Суду України конституційного подання щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України та статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в контексті та поєднанні зі статтею 55 Конституції України. Пленум Верховного Суду України 16 вересня 2011 року не підтримав таке звернення.

Проте практична необхідність такого звернення викликана тим, що колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ при розгляді вказаної вище справи встановила наявність у судовій практиці неоднакового підходу до вирішення питання про визначення судової юрисдикції розгляду справ, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідства та прокуратури, вчинені під час розгляду заяв чи повідомлень про злочини. Це, зокрема, стосується заяв про порушення кримінальної справи: суди однієї юрисдикції вважають, що такі справи слід розглядати в порядку кримінального судочинства, а інші відносять їх до юрисдикції адміністративних судів.

Правова невизначеність із цього питання може призвести до порушення прав заявника, передбачених параграфом 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право кожного на справедливий судовий розгляд належним судом, та Конституції України.

Так, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запровадженні механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.