Конституційний Суд України у складі суддів:

Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича - доповідача,

Маркуш Марії Андріївни,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Сергейчука Олега Анатолійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Стрижака Андрія Андрійовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним зверненням Заводського районного центру зайнятості щодо офіційного тлумачення положень пункту 4 статті 26 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року N 803-XII (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 14, ст. 170) з наступними змінами.

Заслухавши суддю-доповідача Лилака Д.Д. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Заводський районний центр зайнятості (далі - Центр) звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень пункту 4 (у конституційному зверненні пункт 4 помилково названий частиною четвертою) статті 26 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року N 803-XII з наступними змінами (далі - Закон), відповідно до якого:

"Для підприємств, установ та організацій, що забезпечують перенавчання вивільнених працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, при обчисленні податку з прибутку сума балансового прибутку зменшується на розмір витрат, пов'язаних з організацією професійної підготовки таких працівників.

Якщо протягом двох років, які передують вивільненню, працівник не мав можливості підвищити свою кваліфікацію чи одержати суміжну професію за попереднім місцем роботи і якщо при працевлаштуванні йому необхідно підвищити кваліфікацію або пройти професійну перепідготовку, то витрати на ці заходи проводяться за рахунок підприємства, установи, організації, з яких вивільнено працівника.

У разі необхідності державна служба зайнятості може компенсувати підприємствам, установам та організаціям до 50 процентів витрат на організацію навчання прийнятих на роботу громадян, вивільнених з інших підприємств, установ, організацій з підстав, передбачених цією статтею".

Автор клопотання вважає, що застосування адміністративними судами вказаних положень Закону за однакових юридично значимих обставин є неоднозначним і суперечливим, на підтвердження чого до конституційного звернення він додав постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2011 року у справі N 2а-2538/11/2670 за його позовом до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" про стягнення заборгованості зі сплати витрат на заходи щодо перепідготовки працівника та постанову Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2009 року у справі N К-14271/07 за позовом Южноукраїнського міського центру зайнятості Миколаївської області до ВАТ "Юженергобуд" про стягнення заборгованості зі сплати витрат, пов'язаних з професійним перенавчанням.

На його думку, неоднакове застосування роботодавцями, органами державної служби зайнятості та судами положень пункту 4 статті 26 Закону може призвести до порушення конституційного права громадянина на професійне навчання, а також порушує право державної служби зайнятості на регресне відшкодування зазначених витрат, що створює загрозу економічним інтересам держави.