Конституційний Суд України у складі суддів:

Ткачука Павла Миколайовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Винокурова Сергія Маркіяновича,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича - доповідача,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Сергейчука Олега Анатолійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Стрижака Андрія Андрійовича,

Шаптали Наталі Костянтинівни,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту 1 пункту 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., N 41-42, N 43, N 44-45, ст. 529).

Заслухавши суддю-доповідача Колоса М.І. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Верховний Суд України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням вирішити питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту 1 пункту 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI (далі - Закон), згідно з якими Кабінет Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності Законом має забезпечити розміщення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в адміністративних приміщеннях, де на день набрання чинності Законом розміщувалися судові палати у цивільних і кримінальних справах Верховного Суду України.

Неконституційність оспорюваних положень Закону суб'єкт права на конституційне подання обґрунтовує тим, що, прийнявши їх, Верховна Рада України фактично здійснила управління конкретними об'єктами державної власності, вийшовши за межі повноважень, встановлених Конституцією України, і таким чином втрутилась у сферу, віднесену Основним Законом України до компетенції Кабінету Міністрів України.

Верховний Суд України стверджує, що Конституцією України (пункт 7 частини першої статті 92) Верховну Раду України наділено повноваженнями приймати закони, якими визначається правовий режим власності, однак ці повноваження не включають права Верховної Ради України розпоряджатися майном, здійснення управління яким покладено на Кабінет Міністрів України.

Крім того, на думку автора клопотання, позбавлення його приміщень, у яких розміщувались судові палати у цивільних і кримінальних справах, створює неналежні умови для здійснення судочинства суддями, які не перевелись до інших судів загальної юрисдикції і продовжують виконувати свої обов'язки, а також унеможливлює нормальну роботу працівників структурних підрозділів апарату суду (державних службовців), обов'язком яких є організаційне забезпечення функціонування судів та діяльності суддів.

Таким чином, Верховний Суд України вважає, що оспорювані положення Закону не відповідають вимогам статей 6, 8, 19, 75, 85, пункту 7 частини першої статті 92, статті 113, пункту 5 статті 116, частині першій статті 130 Конституції України.