Відповідно до ст. 34 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доводжу до Вашого відома, що Верховним Судом України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанцій одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, прийнято ряд постанов та сформульовано обов'язкові для усіх судів України правові позиції.

Серед них звертаю увагу на такі.

1. Суди дійшли правильного висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) і фізичною особою, оскільки встановлено, що директор товариства не мав належним чином оформлених повноважень на укладення такого договору, з огляду на те, що відповідно до п. "і" ст. 41, ст. ст. 59, 62 Закону України "Про господарські товариства" та п. 9.6 статуту ТОВ укладення оспорюваного правочину належить до виключної компетенції зборів учасників товариства, й для подальшого визнання такого договору дійсним необхідно було їх затвердження саме зборами учасників товариства. Судами також правильно встановлено, що подальші дії товариства не свідчать про схвалення угоди учасниками товариства, тому й підстав для визнання такої угоди дійсною на підставі ст. 63 Цивільного кодексу УРСР (аналогічна ч. 2 ст. 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) не було (постанова від 28 лютого 2011 року N 6-2цс11).

2. Положення ст. 652 ЦК України пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 цього Кодексу, при істотній зміні обставин.

Позивач-позичальник, який був заінтересований в укладанні кредитних договорів, не надав достатніх доказів про те, що у зв'язку з фінансовою кризою виконання генеральної угоди та кредитних договорів сторонами призвело до порушення його майнових інтересів і позбавлення його того, на що він розраховував при їх укладенні (постанова від 23 травня 2011 року N 3-47гс11).

3. Згідно зі ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У зв'язку із цим, висновок суду про те, що укладення іпотечного договору є для товариства неприбутковим правочином, позбавленим будь-якого економічного сенсу, є помилковим (постанова від 16 травня 2011 року N 3-31гс11).

4. У випадку підписання особою з банком іпотечного договору від імені товариства як головою правління, за умови, що така особа одночасно є генеральним директором концерну і уклала із банком кредитний договір, суд неправильно дійшов висновку про порушення положень ч. 3 ст. 238 ЦК України, яка передбачає, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Указана норма права встановлює заборону на укладення правочину, в якому один представник одночасно виступає від імені декількох контрагентів. Незважаючи на те, що іпотечний договір був укладений в інтересах концерну, сторонами в ньому є банк і товариство (постанова від 16 травня 2011 року N 3-31гс11).

5. Господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками та учасниками у виді внесків, а управління товариством здійснюють його органи.

Статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" визначено права учасників господарського товариства. Ця норма не наділяє учасника товариства суб'єктивним правом на здійснення повноважень власника майна товариства, тому такий учасник не належить до тих суб'єктів, котрі мають право оспорити договір, укладений між юридичними особами. Крім того, угода між товариством та іншою юридичною особою не зачіпає його прав, а учасники господарського товариства не наділені правом звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших учасників товариства і самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших учасників товариства (постанова від 16 травня 2011 року N 3-31гс11).