Відповідно до статті 34 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 360-7 ЦПК України доводжу до Вашого відома, що Верховним Судом України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, прийнято ряд постанов та сформульовано обов'язкові для усіх судів України правові позиції.

Серед них звертаю увагу на такі.

1. Порушенням ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР) є втручання судів у право редакції газети на свободу вираження поглядів, яке не було необхідним у демократичному суспільстві; незабезпечення балансу між потребою захищати репутацію позивача, який є публічною особою, та правом відповідача - редакції газети - розголошувати інформацію, яка становить суспільний інтерес у контексті виборчих дебатів.

Суди не мали достатніх підстав для того, щоб прирівняти журналіста до редакції газети, котра опублікувала авторське твердження, що дискредитувало іншу особу; не врахували того факту, що оскаржувана інформація була широко розповсюджена до її публікації, подана нейтрально й точно передала у відповідній статті зміст обвинувачення, висунутого відносно позивача під час прес-конференції (постанова від 07.02.2011 р. N 6-3цс10).

1. З урахуванням положень ч. 1 ст. 15, ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведених норм права потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше (постанова від 4 квітня 2011 р. N 3-18гс11).

1. Обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у неї таких документів є самовільним зайняттям земельної ділянки (постанова від 22.11.2010 р. N 3-27гс10).

2. З урахуванням положень ст. ст. 116, 124 ЗК України однією із основних умов передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, є наявність рішення сесії відповідної ради про надання земельної ділянки в оренду (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні") (постанова від 22.11.2010 р. N 3-23гс10 та інші).

3. Законодавча зміна граничного розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. Це не є порушенням принципу свободи договору, оскільки передбачено як ст. 632, 651 ЦК України, так і ст. 30 Закону України "Про оренду землі" (постанова від 06.12.2010 р. N 3-50гс10 та інші).

1. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки належним виконанням зобов'язання є виконання, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання (ст. 599 ЦК України) (постанова від 20.12.2010 р. N 3-57гс10).

2. Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (п. 2 ст. 5 Декрету N 15-93 від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Щодо вимог пп. "в" п. 4 ст. 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті (постанова від 21 березня 2001 р. N 6-7цс11).