Відповідно до плану роботи Верховного Суду України Судова палата у кримінальних справах й управління вивчення та узагальнення судової практики вивчили практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства.

Стаття 29 Конституції України регламентує право кожної людини на свободу та особисту недоторканність. Заарештовувати або тримати під вартою особу можна лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом 72 год. повинен перевірити суд. Затриману особу негайно звільняють, якщо протягом 72 год. з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Відповідно до ст. 148 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Такі заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що зазначені особи будуть намагатися ухилитися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатимуть встановленню істини у справі або продовжуватимуть злочинну діяльність.

Положення щодо застосування запобіжних заходів визначені у гл. 13 КПК.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 25 квітня 2003 р. N 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" (зі змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України N 10 від 11 червня 2004 р. та N 15 від 24 жовтня 2008 р.; далі - постанова Пленуму N 4) надав судам роз'яснення щодо вирішення справ цієї категорії.

На рівні міжнародно-правових актів приділяється значна увага захисту таких цінностей, як свобода та недоторканність особи. Цілий комплекс важливих гарантій їх дотримання прямо закріплено у загальних актах, міжнародних пактах, конвенціях та договорах:

- Загальній декларації прав людини і громадянина (1948 р.);

- Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966 р.);

- Кодексі поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку (1979 р.);

- Основних принципах застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами з підтримання правопорядку (1990 р.);

- Керівних засадах, що стосуються ролі осіб, які здійснюють судове переслідування (1990 р.);

- Мінімальних стандартних правилах ООН поводження з в'язнями (1955 р.);

- Декларації про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (1975 р.);

- Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (1984 р.);

- Зводі принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув'язненню в будь-якій формі (1988 р.);

- Мінімальних стандартних правилах ООН щодо заходів, не пов'язаних із тюремним ув'язненням ("Токійські правила"; 1990 р.);

- Основних принципах поводження із в'язнями (1990 р.);

- Мінімальних стандартних правилах ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила"; 1985 р.);

- Конвенції про права дитини (1989 р.);

- Правилах ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1990 р.);

- Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.; далі - Конвенція);

- Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи (65)11 від 9 квітня 1965 р. "Взяття під варту";

- Рекомендації R (80) 11 від 27 червня 1980 р. "Про взяття під варту до суду";

- Європейській Конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (1987 р.);

- Паризькій хартії для нової Європи (1990 р.) тощо.

Згідно зі статистичними даними Державної судової адміністрації України у 2009 р. на розгляд до судів надійшло 45,3 тис. подань органів досудовою слідства про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, що на 1,7% більше порівняно з 2008 р. Суди розглянули 45,1 тис. подань, що на 1,3% більше, ніж у 2008 р., з яких задоволено 39,1 тис, або 86,7% (у 2008 р. - 86,3%)(1) від кількості розглянутих подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. У тому числі кількість подань органів досудового слідства про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту стосовно неповнолітніх осіб, що надійшли до судів порівняно з 2008 р. зменшилася на 14,4% і становила 1,2 тис. Суди задовольнили 977 таких подань, або 81,2% (80,1%) від кількості розглянутих.

Крім того, у 2009 р. суди розглянули 3,4 тис. подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту осіб, які перебували на волі. Із них задоволено 2,9 тис. подань (суди надали дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку до суду під вартою відповідно до положень ч. 4 ст. 165-2 КПК) , або 87,3% від кількості розглянутих таких подань.

Також на розгляд до судів надійшло 12,7 тис. подань органів досудового слідства про продовження строків тримання під вартою, що на 9,1% більше порівняно з 2008 р. Суди розглянули 12,6 тис. таких подань, що на 8,7% більше; із них задоволено 12,2 тис. або 97,1% (97,1%).

Минулого року на розгляд до апеляційних судів надійшло 4,6 тис. апеляцій на постанови місцевих суддів про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, що на 16% більше порівняно з 2008 р. Розглянуто 4,3 тис. апеляцій обвинувачених та їх захисників на постанови суддів про застосування цього запобіжного заходу, що на 16,8% більше; задоволено 674 таких подання, або 1,7% (1,6%) від кількості винесених місцевими судами постанов про взяття лід варту.

На постанови місцевих судів про відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту на розгляд до апеляційних судів надійшло 3,7 тис. апеляцій, що на 19,6% більше порівняно з 2008 р. Розглянуто 3,6 тис. таких апеляцій, що на 19,9% більше; задоволено 914 апеляцій, або 15,2% (14%) від кількості винесених місцевими судами постанов про відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

До апеляційних судів у 2009 р. також надійшла 901 апеляція на постанови місцевих суддів про продовження строків тримання під вартою, що на 20,5% більше порівняно з 2008 р. Розглянуто 850 таких апеляцій; задоволено 78 апеляцій, або 0,6% (0,7%) від кількості винесених місцевими судами постанов про продовження строків тримання під вартою. На постанови місцевих судів про відмову в продовженні строків тримання під вартою надійшло 65 апеляцій, що на 5,8% менше порівняно з 2008 р. Розглянуто 63 такі апеляції; задоволено 30 апеляцій, або 8,1% (8,8%) від кількості винесених місцевими судами постанов.

За результатами розгляду справ суди взяли під варту 7,7 тис. осіб, що на 10,3% більше порівняно з 2008 р. Водночас кількість осіб, звільнених з-під варти, зменшилася на 9,3% і становила 6,1 тис, у тому числі 3,8 тис. осіб, або 62,6% (65%), - у зв'язку із засудженням особи до інших видів покарання, не пов'язаних із позбавленням волі на певний строк; 37 осіб (49) - у зв'язку із постановленням стосовно особи виправдувального вироку.

За результатами розгляду кримінальних справ в апеляційному порядку було звільнено з-під варти 511 осіб (653); судом касаційної інстанції - 23 особи (53).

Відповідно до ч. 1 ст. 155 КПК та роз'яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму N 4, взяття під варту на стадіях дізнання і досудового слідства застосовується лише в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки та коли є достатні підстави вважати, що особа може ухилитися від слідства й суду або виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі чи продовжувати злочинну діяльність.

У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, при цьому винятковість має бути обґрунтована у поданні про обрання запобіжного заходу і в постанові суду.

Якість та обґрунтованість вивчених подань органів досудового слідства і дізнання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не у всіх випадках відповідали вимогам статей 148, 150 КПК. Основними їх недоліками були неповні дані про підозрювану чи обвинувачену особу, про судимість, не повно зазначалися відомості про злочин, був відсутній протокол затримання особи, не вказані дата й час затримання, недостатня мотивація та обґрунтованість подання.

Окрім того, є випадки, коли у поданні наводяться дані та підстави, що не відповідають дійсності.

Так, слідчий слідчого відділу Новгородківського районного відділу УМВС України в Кіровоградській області звернувся до суду з поданням про обрання щодо Р, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК, запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, мотивуючи це тим, що підозрюваний ніде не працює, веде кочівний спосіб життя, тому може ухилитися від слідства й суду. Проте в судовому засіданні було встановлено, що Р. має постійне місце роботи, зареєстрований та за тією ж адресою постійно проживає, хворіє на туберкульоз, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, позитивно характеризується. Крім того, слідчий не взяв до уваги, що ч. 1 ст. 155 КПК передбачає застосування міри запобіжного заходу - взяття під варту до особи підозрюваної (обвинуваченої) у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, у виняткових випадках, однак виняткові обставинну поданні зазначені не були.

У зв'язку з наведеним Новгородківський районний суд Кіровоградської області постановою від 15 липня 2008 р. у задоволенні подання відмовив.

Поширеними також є випадки, коли органи досудового слідства і дізнання у поданнях про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту зовсім не наводять мотивів на обґрунтування того, що особа, перебуваючи на волі, може перешкоджати встановленню істини у справі, ухилятися від слідства й суду.

Наприклад, слідчий Овруцького районного відділу УМВС України в Житомирській області звернувся до суду з поданням від 11 січня 2008 р. про обрання міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту стосовно С, яка підозрювалась у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, максимальна межа санкції якої передбачає позбавлення волі на спірок до трьох років. При цьому слідчий не зазначив підстави для обрання запобіжного заходу та у чому полягає винятковість цього випадку.

У разі отримання на розгляд необґрунтованих подань органів дізнання чи досудового слідства, судді, відповідно до вимог ст. 165-2 КПК, вимушені продовжувати строк затримання осіб до 10 (15) діб для отримання необхідних матеріалів, що, таким чином, призводить до порушення конституційних прав осіб, підозрюваних, обвинувачених у вчиненні злочинів.

Відповідно до ч. 3 ст. 165-2 КПК подання про обрання запобіжного заходу має бути розглянуто протягом 72 год. з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого. Проте поширеними є випадки, коли в поданні відсутні дані про те, о котрій годині було проведено затримання.

Також непоодинокі випадки, коли подання про обрання запобіжного заходу направляються до суду безпосередньо перед закінченням 72-годинного строку, що позбавляє суд можливості ретельно вивчити матеріали справи, перевірити наявність підстав для обрання підозрюваному (обвинуваченому) запобіжного заходу.

Так, подання від 31 жовтня 2008 р. слідчого слідчого відділу Кіровоградського районного відділу УМВС України в Кіровоградській області про обрання щодо Г., обвинуваченого за ч. 3 ст. 185 КК, запобіжного заходу у вигляді взяття під варту надійшло до Кіровоградського районного суду Кіровоградської області за 30 хв. до закінчення строку його затримання.

За змістом ст. 165-2 КПК матеріали кримінальної справи надають судді для вивчення безпосередньо орган дізнання, слідчий, прокурор. Ці матеріали в суді не реєструються, а вивчатися суддею вони мають у режимі, що забезпечує нерозголошення даних досудового слідства. Ознайомлення в цьому випадку з кримінальною справою підозрюваного, обвинуваченого, їхніх захисників чи законних представників у суді законом не передбачено.

Наявні випадки, коли слідчі звертаються до суду з поданнями про обрання запобіжних заходів у вигляді взяття під варту, але на порушення вищезазначених вимог закону не надають на вимогу суду матеріалів кримінальних справ або надають тільки копії деяких процесуальних документів. Суди у такому разі відповідно до п. 6 постанови Пленуму N 4 повертають їх прокуророві без розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 165-3 КПК подання про продовження строку тримання особи під вартою до чотирьох місяців повинно бути подане до суду не пізніше як за п'ять діб до закінчення строку тримання особи під вартою.

Органи досудового слідства не завжди дотримуються зазначених вимог закону і звертаються до судів із відповідними поданнями з порушенням передбачених законом термінів.

Наприклад, 26 травня 2008 р. слідчий слідчого відділу Кіровського районного відділу Кіровоградського міського відділу УМВС України у Кіровоградській області звернувся до Кіровського районного суду м. Кіровограда з поданням про продовження К. строку тримання під вартою, який закінчився 19 травня 2008 р. У той же день суд розглянув подання і продовжив до трьох місяців строк тримання К. під вартою. Таким чином, з 19 по 26 травня обвинувачений утримувався в СІЗО безпідставно.

З цього приводу суд виніс окрему постанову на адресу прокурора Кіровоградської області.

Згідно з вимогами статті 434 КПК взяття під варту як запобіжний захід може застосовуватися до неповнолітнього лише у виняткових випадках, коли це зумовлено тяжкістю злочину, у вчиненні якого обвинувачено неповнолітнього, за наявності підстав та в порядку, передбачених статтями 106, 148, 150, 155 КПК, а також якщо є підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, які випливають із ч. 2 ст. 148 КПК, і його належної поведінки.

У таких випадках подання мають бути обґрунтованими і містити достатні підстави вважати ймовірними можливість ухилятися від слідства й суду, виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі чи продовжувати злочинну діяльність. У зв'язку з наведеним до обрання неповнолітньому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту треба підходити особливо виважено.

Аналіз якості та обґрунтованості подань органів дізнання, слідчих, прокурорів про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо неповнолітніх свідчить про те, що зазначені подання у більшості випадків достатньо обґрунтовані й надходять у виняткових випадках. Проте мають місце й випадки, коли на розгляд судів такі подання вносяться формально, належним чином не обґрунтовані, у них здебільшого звертається увага на тяжкість вчиненого злочину, однак не наводяться докази того, що підозрюваний, обвинувачений має намір ухилитися від слідства чи перешкоджати встановленню істини.

Так, Червонозаводський районний суд м. Харкова постановою від 16 січня 2008 р. відмовив у задоволенні подання слідчого слідчого відділу Червонозаводського районного відділу Харківського міського відділу ГУМВС України у Харківській області про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту стосовно неповнолітнього Х., який обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК. Зазначене рішення було прийнято після встановлення додаткових, не вказаних у поданні слідчого, даних про особу обвинуваченого та дослідження його характеристик з місця проживання і навчання, які не були слідчим витребуваними та долученими до справи, до того ж суд узяв до уваги клопотання педагогічного колективу ліцею, де навчався підліток, про передачу неповнолітнього на поруки.

Згідно з матеріалами кримінальної справи за обвинуваченням неповнолітнього Х. у подальшому він не ухилявся від явки до суду і вироком від 19 червня 2008 р. був засуджений до позбавлення волі та звільнений від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

Згода прокурора на внесення подання органів дізнання та досудового слідства до суду - одна з форм прокурорського нагляду, передбаченого п. 3 ст. 121 Конституції. Відповідно до вимог ст. 165-2 КПК питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту своїм поданням порушує орган дізнання чи досудового слідства за згодою прокурора або ж сам прокурор. В обох випадках прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття особи під варту, перевірити законність та обґрунтованість подання, зокрема законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення. Однак ці вимоги закону виконуються не завжди.

Таким чином, суди не повинні брати до провадження подання, внесені відповідно до ст. 165-2 КПК, якщо на порушення ч. 2 цієї статті вони не були погоджені з прокурором, або той із ними не погодився, або з подання незрозуміло, який саме прокурор (його посада і прізвище) дав згоду.

Суди всупереч зазначеним вимогам приймають до провадження такі подання, які не були погоджені з прокурорами.

Наприклад, Харківський районний суд Харківської області постановою від 26 листопада 2008 р. відмовив у задоволенні подання слідчого про обрання щодо Б., підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, оскільки до суду було направлено ксерокопію раніше поданого подання, затвердженого Харківським міжрайонним прокурором та за яким 19 листопада 2008 р. було винесено постанову про продовження строку його затримання в порядку ст. 115 КПК. У зв'язку з тим, що нове подання слідчого складено не було, не погоджене із прокурором, він не був ознайомлений з матеріалами, які долучені до кримінальної справи після 19 листопада 2008 р., не перевіряв законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення, з рішенням районного суду погодився й апеляційний суд Харківської області.