У процесі розгляду арбітражними судами України значної кількості справ за позовами Фонду України соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) до підприємств, установ та організацій постав ряд проблем, пов'язаних із застосуванням статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) та окремих положень інших актів законодавства України, що на наш погляд, потребують законодавчого врегулювання.

Відповідно до згаданих статей Закону (у редакції Закону України від 14.10.94) місцеві Ради спільно з підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями, громадськими організаціями інвалідів за участю деяких інших зазначених у Законі державних органів щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у повному розмірі в залежності від загальної чисельності працюючих. Підприємства (об'єднання), установи і організації, на яких працює інвалідів менше, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щорічно відраховувати до відділень Фонду цільові кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і на здійснення заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабілітації. Розмір відрахувань визначається середньою річною заробітною платою на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі і організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Відрахування коштів до відділень Фонду за невиконання статті 19 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації здійснюється у встановленому порядку.

На виконання Постанови Верховної Ради України від 14.10.94 "Про введення в дію Закону України "Про внесення змін до Закону Української РСР "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР" постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 N 314 затверджено Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, а наказом Фонду, Міністерства праці України, Міністерства фінансів України, Національного банку України від 18.09.96 N 56/75/196/82 затверджено Інструкцію про порядок надходження, обліку і витрачання коштів Фонду (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.11.96 за N 664/1689, далі - Інструкція).

Посилаючись на вимоги Закону та Інструкції, відділення Фонду подають до арбітражних судів позови про стягнення заборгованості з відрахувань на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і на здійснення заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабілітації (далі - відрахування до Фонду), а також про стягнення пені за несвоєчасне внесення цих відрахувань. У зв'язку з вирішенням арбітражними судами відповідних спорів виникли питання, зумовлені, по-перше, недостатнім законодавчим унормуванням правового механізму реалізації приписів, що містяться у статтях 19 і 20 Закону, по-друге, з певною неузгодженістю їх вимог з іншими актами законодавства, у тому числі Законами України, зокрема:

1. Стаття 19 Закону не зазначає форми акта про становлення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і не регламентує питання участі підприємств (об'єднань), установ і організацій, а також відділень Фонду у визначенні цього нормативу. На практиці такі нормативи встановлюються актами місцевих рад і державних адміністрацій відповідно до пунктів 2.2 і 2.3 Інструкції. Невизначеність цієї вимоги Закону дає можливість підприємствам, установам та організаціям заперечувати проти позовів про стягнення відповідної заборгованості, посилаючи на те, що робоче місце інваліда відповідно до пункту 14 названого вище Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів створюється в межах доведеного нормативу, який до них фактично не доводився.

2. Закон покладає на підприємства (об'єднання), установи, організації обов'язок створювати для інвалідів певні умови праці і забезпечувати їм соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством. Що ж до працевлаштування інвалідів, то воно віднесено до компетенції відповідних державних органів (стаття 18 Закону). Тим часом відповідальність підприємств (об'єднань), установ, організацій у вигляді відрахувань до Фонду згідно із статтею 20 Закону не пов'язується з причинами, які зумовили недодержання цього нормативу, у тому числі з невиконанням уповноваженими органами обов'язку направляти інвалідів для працевлаштування. За таких умов відрахування до фонду фактично набувають характеру обов'язкового платежу.

До того ж Закон не встановлює обов'язку підприємств (об'єднань), установ і організацій сплачувати пеню у разі несвоєчасного здійснення відрахувань до Фонду. Згідно ж з пунктами 5.3 і 5.5 Інструкції несвоєчасно внесена підприємствами сума коштів до Фонду вважається заборгованістю і стягується з нарахуванням пені "у розмірі, встановленому чинним законодавством", хоча такого розміру законодавчі акти не визначають.

Потрібно також відзначити, що згідно з пунктом 2.6 Інструкції сплата цільових коштів до відділень Фонду проводиться підприємствами за рахунок прибутку, який залишається у їх розпорядженні. Отже за змістом даного пункту в разі відсутності у підприємства, установи чи організації прибутку воно взагалі не повинне здійснювати відрахування до Фонду. Водночас стаття 20 Закону не ставить обов'язок щодо здійснення відрахувань до Фонду у залежність від наявності чи відсутності прибутку у відповідних суб'єктів господарювання.