У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами України спорів у справах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Суб'єкт авторського права, який не передав організації колективного управління повноважень на управління своїми правами, має право вимагати вилучення своїх творів із дозволів на їх використання, які надаються цією організацією.

Товариство - власник майнових авторських прав звернулося до господарського суду з позовом до організації колективного управління про:

- заборону відповідачеві надавати дозволи на використання музичних творів, виключні права на які належать позивачеві, та одержувати авторську винагороду за їх використання;

- зобов'язання відповідача вилучити зазначені твори з наданих дозволів на використання творів шляхом повідомлення осіб, з якими укладено відповідні договори.

Рішеннями місцевого господарського суду, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, позовні вимоги задоволено лише стосовно тих музичних творів, використання яких вже відбулося.

Скасовуючи зазначені судові рішення, Вищий господарський суд України зазначив таке.

Статтею 45 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) передбачено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Частиною п'ятою статті 48 Закону встановлено, що на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Отже, суб'єкти авторського права, які не передавали організації колективного управління повноважень на управління своїми правами, мають право вимагати вилучення своїх творів із дозволів на використання, які надаються цією організацією. При цьому закон не обмежує перелік творів, що підлягають вилученню, переліком тих творів, які фактично вже використовувалися (постанова Вищого господарського суду України від 22.09.2009 N 21/23).

2. Законодавство України не забороняє включення в договори про управління майновими правами авторів та/або суб'єктів суміжних прав положень про виплату гарантованої суми винагороди за використання відповідних об'єктів.

Господарськими судами першої і апеляційної інстанцій визнано недійсними пункти укладених організацією колективного управління і Товариством договорів, якими передбачено виплату щомісячно гарантованих сум винагороди, з посиланням на те, що: відповідні положення порушують встановлені Законом України "Про авторське право і суміжні права" порядок збору, розподілу і виплати винагороди; гарантована сума винагороди означає, що ця сума повинна бути сплачена навіть якщо вона не зібрана або зібрана не за використання об'єктів авторського чи суміжних прав, виключні права на які належать Товариству.

Скасовуючи судові рішення з цієї справи, Вищий господарський суд України звернув увагу, зокрема, на таке.

Згідно з частиною третьою статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.

У статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом "в" частини першої статті 49 Закону "Про авторське право і суміжні права" передбачено повноваження організації колективного управління збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють

Отже, норми Цивільного кодексу України і названого Закону (зокрема, стаття 47 Закону) не обмежують організації колективного управління в укладенні договорів про управління майновими правами авторів та суб'єктів суміжних прав з включенням до них положень про виплату суб'єктові авторського чи/та суміжних прав гарантованої суми винагороди за використання об'єктів авторського та/чи суміжних прав (постанова Вищого господарського суду України від 13.10.2009 N 33/459).

3. Висновок про те, що акт фіксації порушення відповідачем авторських прав позивача може складатися представником організації лише на підставі спеціального договору доручення, укладеного позивачем і відповідною організацією, не ґрунтується на нормах законодавства.

Товариство звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Компанії компенсації за публічне виконання музичного твору без отримання дозволу позивача. Позовні вимоги обґрунтовувалися, зокрема, посиланням на акт фіксації порушення відповідачем авторських прав позивача, складений третьою організацією, яка не є учасником спору.

Судове рішення місцевого суду про відмову в позові, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, мотивовано, між іншим, відсутністю у представника відповідної організації повноважень здійснювати перевірку дотримання відповідачем авторських прав позивача у цій справі.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України зазначив, зокрема, таке.

Відповідно до пункту "а" статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують майнові права суб'єктів авторського права, визначені статтею 15 цього Закону.

З акта перевірки, складеного представником третьої організації, яка не є учасником спору, і підписаного також фізичною особою - відвідувачем магазину, вбачається, що у приміщенні магазину відповідача за допомогою мобільного телефону зафіксовано факт використання музичного твору позивача. На підтвердження знаходження представника зазначеної організації у зазначений час у магазині відповідача та виконання в цьому торговельному закладі музичного твору позивач надав CD-R диск з відео- та аудіозаписом.

Згідно з частиною першою статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.