На сучасному етапі розвитку суспільство стає все більше залежним від роботи комп’ютерних систем для автоматичної обробки інформації. Це стосується різних сфер діяльності людини. Усі найважливіші функції, так чи інакше, здійснюються з використанням комп’ютерів, автоматизованих систем (далі — АС) та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.

Завдяки удосконаленню комп’ютерних систем з’являються нові можливості для вчинення невідомих раніше правопорушень, а також традиційних злочинів новими засобами. Останнім часом в Україні наявна стійка тенденція до збільшення кількості злочинів, учинених у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів; далі — ЕОМ), АС та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку (комп’ютерних злочинів).

Комп’ютерна злочинність — це особливий вид злочинів, пов’язаних із незаконним використанням сучасних інформаційних технологій і засобів комп’ютерної техніки. В їх основі можуть бути політичні, хуліганські, корисливі й інші мотиви. Це зумовлює необхідність розвитку й удосконалення правових засобів регулювання суспільних відносин у сфері інформаційної діяльності. Інформаційні відносини, тобто відносини, що виникають при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації, регулюються положеннями Конституції України, законами від 2 жовтня 1992 р. N 2657-ХІІ "Про інформацію", вiд 25 червня 1993 р. N 3322-XII "Про науково-технічну інформацію", від 18 листопада 2003 р. N 1280-ІV "Про телекомунікації", від 5 липня 1994 р. N 80/94-ВР "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах" (в редакції Закону від 31 травня 2005 р. N 2594-ІV), а також низкою підзаконних актів, зокрема Положенням про технічний захист інформації в Україні (затверджене Указом Президента України від 27 вересня 1999 р. N 1229/99) та ін.

Згідно з чинним законодавством України кримінальну відповідальність за злочини у сфері використання ЕОМ, АС та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку передбачено у розд. XVI Кримінального кодексу України (далі — КК).

За даними Державної судової адміністрації України (далі — ДСА), на розгляді в місцевих та апеляційних судах у 2008 р. перебувало 156 [138] [1] кримінальних справ про злочини, відповідальність за які передбачено статтями 361 — 363-1 КК; це на 13 % більше, ніж у 2007 р. Усього за 2008 р. було розглянуто 112 [114] справ, що на 1,8 % менше, із них з постановленням вироку — 60 [65] справ, або 53,6 % [57 %] від кількості розглянутих.

Відповідно до вироків, що набрали законної сили, у 2008 р. було засуджено за статтями 361 — 363-1 КК 57 [60] осіб, що на 5 % менше, ніж у 2007 р. Із них за ст. 361 КК — 43 особи, або 75,4 % від кількості осіб, засуджених за ці злочини; за ст. 361-1 КК — три особи, або 5,3 %; за ст. 361-2 КК — чотири особи, або 7 %; за ст. 362 КК — сім осіб, або 12,3 %. У 2007 р. дані щодо засуджених за статтями 361 — 363-1 КК у статистичних звітах ДСА постатейно не виділялися.

Найчастіше злочини, відповідальність за які передбачена у статтях 361 — 363-1 КК, вчиняли особи у віці: від 30 до 50 років — 23 особи [20], або 40,4 % [33,3 %] від кількості осіб, засуджених за ці злочини; від 18 до 25 років — 18 осіб [31], або 31,6 % [51,7 %]; від 25 до 30 років — 11 осіб [7], або 19,3 % [11,7 %]; від 50 до 65 років — п’ять осіб [2], або 8,8 % [3,3 %].

До позбавлення волі засуджено всього дві особи [5], або 3,5 % [8,3 %] від кількості осіб, засуджених за ці злочини. Із них одну особу засуджено за ч. 2 ст. 361 КК та одну особу — за ч. 1 ст. 361-2 КК.

Штраф застосовано до 16 [13] осіб, або 28,1 % [21,7 %] від кількості засуджених за ці злочини, що на 23,1 % більше, ніж у 2007 р., у тому числі за ст. 361 КК — до 13 осіб, за ст. 361-1 КК — до однієї особи, за ст. 361-2 КК — до однієї особи; за ст. 362 КК також застосовано штраф до однієї особи. За ст. 361 КК засуджено одну особу, до якої застосовано інші види покарання.

Звільнено від покарання з випробуванням 38 [37] осіб, або 66,7 % [61,7 %] від кількості засуджених за ці злочини, що на 2,7 % більше, ніж у 2007 р.

Кількість осіб, щодо яких справи за статтями 361 — 363-1 КК закрито, становить 35 [35], тобто така ж, як 2007 р. Кількість осіб, справи щодо яких закрито у зв’язку: з дійовим каяттям — 8 [6] осіб; з примиренням винного з потерпілим (за ст. 361 КК) — одна особа; зі зміною обстановки — 11 [9] осіб; з передачею особи на поруки — вісім осіб [3]; з амністією — сім [15] осіб, або 20 % [42,9 %].

В Україні найбільш поширеним злочином у сфері використання ЕОМ, АС та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку є злочин, відповідальність за який передбачено ст. 361 КК ("Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку"). У цій статті передбачено відповідальність за несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ, АС, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, що призвело до витоку, втрати, підроблення, блокування інформації, спотворення процесу автоматичної обробки інформації або до порушення встановленого порядку її маршрутизації.

Об’єктом такого злочину є ЕОМ, АС, комп’ютерні мережі та мережі електрозв’язку. Об’єктом такого злочину також може бути право власності на комп’ютерну інформацію.

Для визнання факту вчинення злочину, склад якого передбачено у ст. 361 КК, суд має встановити не лише вчинення діяння, а й настання хоча б одного із зазначених в законі наслідків: витоку, втрати, підроблення, блокування інформації, спотворення процесу її обробки або порушення встановленого порядку її маршрутизації. Тобто між несанкціонованим втручанням в роботу ЕОМ, АС, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку має бути причинний зв’язок хоча б з одним із суспільно небезпечних наслідків.

Специфіка розгляду справ цієї категорії полягає у правильному розумінні термінів, визначення яких містяться у наведених вище нормативних документах.

ЕОМ розуміється як комплекс електронних технічних засобів, побудованих на основі мікропроцесорів і призначених для автоматичної обробки інформації при вирішенні обчислювальних та інформаційних завдань.

АС — це організаційно-технічні системи, в яких реалізується технологія обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів. Зокрема, такими системами слід вважати сукупність ЕОМ, засобів зв’язку та програм, за допомогою яких ведеться документообіг, формуються, оновлюються та використовуються бази даних, накопичується та обробляється інформація. Оскільки обробка певних даних можлива і в результаті роботи одного комп’ютера, то АС — це й окремо взятий комп’ютер разом з його програмним забезпеченням.

Комп’ютерна мережа — це сукупність програмних і технічних засобів, за допомогою яких забезпечується можливість доступу з однієї ЕОМ до програмних чи технічних засобів інших ЕОМ та до інформації, що зберігається у системі іншої ЕОМ.

Мережа електрозв’язку — комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням.

Об’єктивна сторона злочину проявляється у формі несанкціонованого втручання в роботу ЕОМ, їх систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, наслідком якого є: 1) витік; 2) втрата; 3) підроблення; 4) блокування інформації; 5) спотворення процесу автоматичної обробки інформації; 6) порушення встановленого порядку її маршрутизації.

Несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж — це проникнення до цих машин, їх систем чи мереж і вчинення дій, які змінюють режим роботи машин, їх систем чи комп’ютерних мереж або повністю чи частково припиняють їх роботу без дозволу відповідного власника або уповноваженої особи.

Несанкціонованим втручанням в роботу мереж електрозв’язку слід вважати будь-які (окрім втручання в роботу ЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж, що забезпечують роботу мереж електрозв’язку) вчинені без згоди власника відповідної мережі чи службових осіб, на яких покладено забезпечення її нормальної роботи, дії, внаслідок яких припиняється (зупиняється) робота мережі електрозв’язку або відбуваються зміни режиму цієї роботи.

Комп’ютерна інформація — це текстова, графічна чи будь-яка інша інформація (дані), яка існує в електронному вигляді, зберігається на відповідних носіях і може бути створена, змінена чи використана за допомогою ЕОМ.

Способи несанкціонованого втручання (проникнення) в роботу зазначених систем і мереж у судовій практиці трапляються різні. Як засвідчили матеріали узагальнення, найчастіше вчинення дій, передбачених ст. 361 КК, відбувається з метою безкоштовного доступу до мережі Інтернет.

Наприклад, Сєвєродонецький міський суд Луганської області вироком від 7 червня 2007 р. визнав Г. винним у тому, що він, маючи достатні технічні навики роботи на комп’ютері, використовуючи останній, не санкціоновано, без дозволу провайдера ТОВ "HomeLAN" втручався в роботу його мережі під чужими мережевими реквізитами. Таке несанкціоноване втручання в роботу комп’ютерних мереж призводило до блокування надходження інформації до офіційних користувачів, унеможливлюючи їм доступ до цих мереж, вносило викривлення в процес обробки інформації, порушувало порядок її маршрутизації.

Дії Г. суд кваліфікував за ч. 1 ст. 361 КК і призначив йому відповідне покарання.

У ч. 2 ст. 361 КК передбачено відповідальність за такі ж самі дії, що й у ч. 1 цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони заподіяли значну шкоду.

Оскільки вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб є кваліфікуючою ознакою для ч. 2 ст. 361 КК, то в разі його вчинення за таких обставин дії винних осіб не потребують додаткової кваліфікації за ст. 28 КК. Проте в деяких випадках суди допускали помилки при кваліфікації зазначених дій.

Так, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області визнав Г. та С. винними за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 361 КК і призначив їм відповідне покарання. Г. та С. вироком суду визнано винними у тому, що вони, діючи за попередньою змовою між собою, шляхом несанкціонованого втручання в роботу мереж електрозв’язку порушили встановлений порядок маршрутизації міжнародних телефонних дзвінків.

Міськрайонний суд помилково кваліфікував дії цих засуджених за ч. 2 ст. 28 КК. Виправляючи помилку, Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 26 грудня 2006 р. змінив вирок суду першої інстанції, виключивши з їх обвинувачення ч. 2 ст. 28 КК.

Згідно з приміткою до ст. 361 КК, шкода у статтях 361 — 363-1 КК вважається значною, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, що в 100 і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Таким чином, значна шкода може мати і нематеріальний характер. У разі вчинення діянь, передбачених статтями 361 — 363-1 КК, нематеріальна шкода може полягати у тимчасовому зупиненні (припиненні) роботи або іншому порушенні нормального режиму роботи певного підприємства, організації, установи, їх окремих структурних підрозділів, підриві ділової репутації громадянина чи юридичної особи, заподіянні громадянину моральної шкоди внаслідок втрати, незаконного поширення чи витоку інформації, яка є результатом його наукової чи творчої діяльності, тощо. Значна шкода нематеріального характеру є оціночним поняттям. Отже, питання про те, чи слід визнавати таку шкоду значною, вирішують органи досудового слідства, прокурор або суд з урахуванням конкретних обставин справи.

Матеріали узагальнення свідчать, що збільшилась кількість випадків, коли несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ, АС, комп’ютерних мереж здійснювалося з корисливих мотивів з метою викрадення чи заволодіння чужим майном із заподіянням потерпілим матеріальної шкоди і було способом вчинення таких злочинів проти власності, як шахрайство (ст. 190 КК) або привласнення чи заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК). У більшості випадків суди кваліфікували такі дії за сукупністю злочинів: за ст. 361 КК і тією статтею, в якій передбачено відповідальність за конкретний злочин проти власності, способом здійснення якого було несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ, АС, комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.

Наприклад, Печерський районний суд м. Києва вироком від 12 лютого 2007 р. визнав М. винним у тому, що він, працюючи провідним інженером відділу пластикових карток акціонерного комерційного "Промислово-фінансового банку", як службова особа, що виконує адміністративно-господарські функції, в 2006 р., зловживаючи своїм службовим становищем, маючи доступ до бази даних про клієнтів та їхні рахунки, що містилась у його робочому комп’ютері, діючи з метою заволодіння грошовими коштами, виконав операцію з персоналізації сторонньої картки, скопіювавши на неї інформацію одного з клієнтів банку. З використанням картки-дубліката та банкоматів М. зняв і привласнив готівкою з рахунку клієнта грошові кошти на загальну суму 65 тис. 900 грн. Зазначені дії М. суд кваліфікував за ч. 4 ст. 191 КК як заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, вчинене у великих розмірах.

Крім того, суд правильно кваліфікував дії М. ще й за сукупністю злочинів, склад яких передбачено ч. 3 ст. 362 КК, оскільки М., будучи особою, яка мала право доступу до інформації, що оброблялася на комп’ютерах та зберігалася на носіях, несанкціоновано її скопіював, що призвело до витоку інформації і заподіяло значну шкоду.

Проте в деяких випадках суди кваліфікували зазначені дії лише за тими статтями КК, в яких передбачено відповідальність за вчинення комп’ютерних злочинів.

Так, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська вироком від 4 грудня 2006 р. визнав Є. винним за ч. 1 ст. 361 КК і призначив йому відповідне покарання. З матеріалів справи вбачається, що Є., діючи з корисливих мотивів, за допомогою спеціальних комп’ютерних програм створив дублікат-макет сайту компанії, яка спільно із закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі — ЗАТ КБ "ПриватБанк") надавала послуги з прискореного перерахування платежів за комунальні послуги і мобільний зв’язок через мережу Інтернет. У результаті такої діяльності Є. протягом певного часу викрадав грошові кошти з рахунків клієнтів ЗАТ КБ "ПриватБанк".

Оскільки Є. шляхом обману неодноразово заволодівав грошовими коштами за допомогою незаконних операцій з використанням ЕОМ, а втручання в роботу ЕОМ є способом вчинення злочину проти власності, то в цьому випадку зазначені дії потребують додаткової кваліфікації ще й за ст. 190 КК (шахрайство).

Вивчення справ про комп’ютерні злочини показало, що значна кількість їх пов’язана із несанкціонованим втручанням в роботу мереж електрозв’язку шляхом використання емуляторів — телефонних карток, що дають змогу безкоштовно здійснювати з таксофонних автоматів дзвінки в будь-якому напрямку, у тому числі за межі України. Такі дії завдають значних збитків телекомунікаційним компаніям, за рахунок яких здійснюються дзвінки у віддалені регіони; при цьому вчинювані телефонні виклики, як правило, не прослідковуються, і за них компанія не в змозі виставити рахунок користувачеві.