Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича - доповідача,

розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина Рейніша Леоніда Валерійовича щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України.

Заслухавши суддю-доповідача Шишкіна В.І. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне звернення - громадянин Рейніш Леонід Валерійович - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс) в аспекті:

- обов'язковості додержання роботодавцем двотижневого строку попередження при звільненні працівника, який розриває трудовий договір за власним бажанням;

- безумовного права працівника на відкликання поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням упродовж двотижневого терміну, незалежно від того, чи було ним зазначено дату звільнення раніше сплину двотижневого строку попередження.

На думку автора клопотання, суди загальної юрисдикції неоднозначно застосовують положення частини першої статті 38 Кодексу про те, що "працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні", а саме стосовно прав і обов'язків працівника та роботодавця щодо їхніх дій, спрямованих на припинення трудових відносин, у межах зазначеного строку. Така невизначеність призводить до порушення конституційного права на захист від незаконного звільнення, гарантованого частиною шостою статті 43 Конституції України. Вказану неоднозначність Рейніш Л.В. обґрунтовує, посилаючись на судові рішення місцевих і апеляційних судів, Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду України.

2. Друга колегія суддів Конституційного Суду України за результатами голосування на своєму засіданні 3 березня 2010 року не прийняла ухвалу про відкриття чи відмову у відкритті конституційного провадження у справі.

3. Вирішуючи питання про відкриття конституційного провадження у справі, Конституційний Суд України виходить з такого.

Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" конституційне звернення має містити правове обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України (пункт 4 частини другої статті 42) , наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод ( стаття 94) . Розглянувши справу, Конституційний Суд України встановив, що автор клопотання не додержав цих вимог.