Розглянувши звернення Адміністрації Державної прикордонної служби України стосовно проблемних питань, що виникають під час виконання судових рішень у справах про затримання та примусове видворення з України іноземця чи особи без громадянства, зокрема щодо однакового викладення їх резолютивної частини, вважаю за доцільне роз’яснити таке.

Відповідно до чинного законодавства рішення про видворення іноземця чи особи без громадянства, залежно від підстав, приймають органи внутрішніх справ, органи охорони державного кордону, Служби безпеки України (далі – суб’єкт владних повноважень).

У разі невиконання цих рішень зазначені особи відповідно до частини 5 статті 32 Закону України від 4 лютого 1994 року № 3929-ХІІ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" підлягають затриманню та примусовому видворенню з України на підставі постанови адміністративного суду, прийнятої за результатами розгляду позову відповідного суб’єкта владних повноважень.

У резолютивній частині такого рішення суду зазначається (відповідно до заявлених позовних вимог) про затримання особи, яка добровільно не виконала рішення суб’єкта владних повноважень, та її примусове видворення з України, незважаючи на те, що пункт 7 частини другої статті 162 КАС України не містить такого повноваження суду при вирішенні справи, як затримання іноземця чи особи без громадянства. Інших вказівок, як, наприклад, "продовжити термін тримання" або лише "примусово видворити", без зазначення про затримання особи, встановлення терміну виконання рішення про видворення у резолютивній частині не повинно міститися.

Викладення резолютивної частини постанови суду в точній відповідності з вимогами частини п’ятої статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", із зазначенням про затримання і примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства, сприятиме чіткому виконанню судових рішень органами охорони державного кордону.