На черговому засіданні Ради суддів, яке відбулося 02.10.2009, розглянуто питання реалізації окремих положень Закону від 05.06.2009 N 1475-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження автоматизованої системи документообігу в адміністративних судах" (далі - закон).

Підтримуючи необхідність запровадження автоматизованої системи документообігу в судах, вважаємо, що реалізація окремих положень закону може призвести до дезорганізації роботи як загальних, так і адміністративних судів.

Так, окремі положення закону не узгоджуються з низкою положень Закону "Про судоустрій України".

По-перше, відповідно до ст. ст. 29 та 42 Закону "Про судоустрій України" на заступника голови відповідного суду, як голови судової палати, покладено формування складу колегії суддів для розгляду судових справ.

Однак законом Кодекс адміністративного судочинства (далі - КАС) доповнено ст. 15-1, якою передбачається визначення колегії суддів для розгляду конкретної справи автоматизованою системою документообігу суду, що не узгоджується із Законом "Про судоустрій України".

У частині окружних та апеляційних адміністративних судах на сьогодні вже використовується програмний продукт "Автоматизована система "Діловодство". Зазначена програма частково адаптована для забезпечення процесів документообігу в адміністративних судах і дає змогу на мінімальному рівні об'єднати інформаційний простір користувачів. Проте програма створена до прийняття закону, а положення, що визначатиме алгоритм роботи програми, ще перебуває на стадії розробки. Слід зазначити, що система автоматичного розподілу судових справ є лише складовою автоматизованої системи документообігу суду. Відтак запровадження автоматичного розподілу судових справ між суддями можливо лише за умови належної роботи автоматизованої системи всього судового документообігу суду.

Частиною 1 ст. 15-1 КАС передбачено, що автоматизована система документообігу суду забезпечує об'єктивний та неупереджений розподіл справ між суддями з додержанням принципів черговості та однакової кількості справ для кожного судді. Частиною 3 цієї ж статті закону встановлено, що визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється за принципом вірогідності.

Таким чином, закон передбачає одночасне застосування принципів, які не можуть бути поєднані за визначенням.

Буквальне виконання вимог ст. 15-1 КАС може призвести до дезорганізації роботи апеляційних та касаційного судів. Зокрема, для розгляду лише однієї конкретної справи у Вищому адміністративному суді, де працюють більше 50 суддів, може бути утворено більш ніж 2500 варіантів колегій. З огляду на те, що всі справи в цьому суді в касаційному порядку розглядаються колегіально, а щороку на розгляд надходить більше ніж 20000 справ, то очевидною є фізична неспроможність суддів забезпечити розгляд справ колегіями, визначеними за правилами зазначеної статті.

Установивши порядок розподілу справ в адміністративних судах, закон не передбачає аналогічних правил для загальних судів, що потребуватиме паралельною застосування судами різних правил документообігу.

По-друге, в ст. 15-1 КАС визначаються принципи, за якими здійснюватиметься автоматичний розподіл судових справ між суддями. Спеціалізація суддів серед них принципів відсутня. Це фактично позбавляє сенсу ст. ст. 25 та 38 Закону "Про судоустрій України", положення яких передбачають утворення судових палат з розгляду окремих категорій справ в апеляційних адміністративних судах та у Вищому адміністративному суді за встановленою і визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Зрештою, в цій частині норми ст. 15-1 КАС не узгоджуються і з конституційними принципами побудови судів загальної юрисдикції, одним з яких спеціалізація.