У 2008 році районними судами м. Києва розглянуто 3972 подання органів досудового слідства про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, з яких 3382 було задоволено, що становить 85,1%, відмовлено у задоволенні 590, що становить 14,9%. Зокрема, по районних судах:

Голосіївський - усього надійшло 492, з них задоволено 339, що становить 68,9%, відмовлено 153, що становить 31,1%;

Дарницький - усього надійшло 354, з них задоволено 309, що становить 87,3%, відмовлено - 45, що становить 12,7%;

Деснянський - усього надійшло 327, з них задоволено 309, що становить 91,4%, відмовлено - 28, що становить 8,6%;

Дніпровський - усього надійшло 526, з них задоволено 461, що становить 87,6%, відмовлено - 65, що становить 12,4%;

Оболонський - усього надійшло 252, з них задоволено 205, що становить 81,3%, відмовлено - 47, що становить 18,7%;

Печерський - усього надійшло 263, з них задоволено 204, що становить 77,6%, відмовлено - 59, що становить 22,4%;

Подільський - усього надійшло 326, з них задоволено 284, що становить 87,1%, відмовлено - 42, що становить 12,9%;

Святошинський - усього надійшло 411, з них задоволено 404, що становить 98,3%, відмовлено - 7, що становить 1,7%;

Солом'янський - усього надійшло 354 з них задоволено 309, що становить 87,3%, відмовлено - 45, що становить 12,7%;

Шевченківський - усього надійшло 576 з них задоволено 472, що становить 81, 9%, відмовлено - 104, що становить 18,1%.

Подання органів дізнання, досудового слідства, прокурорів про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту лише формально відповідають вимогам закону, тобто містять необхідні дані про особу обвинуваченого (підозрюваного) та про злочин, який інкримінується останньому, вказуються підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Крім цього, подання містять стислі дані про особу, щодо якої вноситься подання, а саме її вік, стан здоров'я, сімейним стан, вид діяльності, місце проживання та інколи інші обставини, що її характеризують. Проте належної аргументації застосування до затриманої особи такого запобіжного заходу, як взяття під варту, подання, як правило, не містять. Натомість у них формально перераховуються зазначені у ст. 148 КПК України загальні підстави застосування запобіжних заходів - наявність достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачений намагатиметься ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність. При цьому у поданнях відсутні будь-які посилання на підстави так вважати, крім посилання на тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа. Як зазначають у поданнях слідчі, особа, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у вигляді тривалого позбавлення волі, з метою уникнення покарання обов'язково намагатиметься ухилитися від слідства та суду, перешкоджати встановленню істини у справі. Таким чином, необхідність обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту обґрунтовується у поданнях переважно тяжкістю злочину, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа, посилання ж на можливість її ухилення від слідства, перешкоджання встановленню істини у справі, продовження злочинної діяльності ґрунтується на припущеннях з посиланням у кращому разі на такі обставини, як наявність у особи закордонного паспорта, службову підпорядкованість свідків чи відсутність постійного помешкання у м. Києві.

Об'єктивно переважна більшість подань, крім посилань на тяжкість злочину, не містить будь-яких даних, які б свідчили про необхідність застосування найсуворішого запобіжного заходу. Характеристика затриманим особам у поданнях не дається, оскільки слідчі на час підготовки подань не мають достатньої інформації про особу підозрюваного (обвинуваченого). При цьому за наявності такої інформації, у подання вноситься лише та, яка негативно характеризує особу та підтверджує висновки слідчого про необхідність тримання особи під вартою. У багатьох поданнях до суду серед інших підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту слідчі посилаються на невизнання обвинуваченим своєї вини чи відмову від надання показань, що, насправді, є їх конституційним правом. Зазначені недоліки також стосуються і подань про взяття під варту осіб, що вчинили злочини, за які передбачено максимальне покарання до трьох років позбавлення волі, де взяття під варту може бути застосовано лише у виняткових випадках. Лише незначна кількість таких подань містить посилання на винятковість випадку. Там же, де є посилання на винятковість, вона, як правило, обґрунтовується тяжкістю злочину, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа. Навіть за наявності у справі обставин, які можна вважати винятковими, про них у поданні не згадується або відсутні посилання на них як на виняткові.

Це стосується також і подань про взяття під варту неповнолітніх, до яких затримання та взяття під варту яких відповідно до ст. 434 КПК України також може застосовуватися лише у виняткових випадках, коли це спричинено тяжкістю злочину та за наявності підстав і в порядку, що передбачено статтями 106, 148, 150, 155 КПК України.

Безперечно, така інформація, що міститься у переважній більшості подань органів досудового слідства про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, не може вважатися повною і переконливою для суддів, які їх розглядають. За таких обставин судді, дійшовши в ході розгляду подань висновку про необхідність їх задоволення, обґрунтовують свої рішення більш мотивовано, ніж слідчі - свої подання. Тобто, судді, розглядаючи подання, роблять висновок про наявність підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не з вказаних у поданні даних, а з матеріалів кримінальної справи, даних, встановлених у судовому засіданні, та, головним чином, знову ж таки виходячи з тяжкості злочину, у вчиненні якого особа обвинувачується.

У 2008 році, за інформацією районних судів, подань з порушенням строку, встановленого кримінально-процесуальним законодавством, до суду не надходило. Як правило, матеріали про обрання запобіжних заходів у вигляді взяття під варту затриманим особам подаються до суду вчасно, у межах встановленого у ст. 165-2 КПК України 72-годинного строку. Водночас переважна більшість таких матеріалів подається до суду в останні години визначеного законом строку, що позбавляє суддю можливості належним чином дослідити матеріали справи, призводить до формального розгляду подань, а інколи є причиною для продовження строку затримання підозрюваного чи обвинуваченого. Слід зазначити, що законодавець, визначивши строк, протягом якого подання має бути розглянуте суддею з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого, не визначив граничного терміну надходження подання до суду. При цьому Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 25 квітня 2003 року "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" визначив, що надходження до суду подання про взяття затриманої особи під варту після закінчення цих строків не є підставою для відмови в його розгляді. За таких обставин слідчі вважають нормальним звернення до суду з поданням в останню годину 72-годинного строку, а судді змушені такі подання розглядати.

Відповідно до частини другої ст. 165-2 КПК України у всіх випадках подання вносяться за згодою прокурора. Згода прокурора на внесення подання - одна з форм прокурорського нагляду, передбаченого ст. 121 Конституції України. Прокурор зобов'язаний перевірити законність та обґрунтованість подання. Тому суди не вправі виконувати функцію прокуратури і приймати подання до провадження без згоди прокурора. Таких випадків у роботі судів не було. Хоча трапляються випадки, коли з подання не видно, який саме прокурор погодив його, тобто не завжди зазначено прізвище, до подання не долучається копія відповідного наказу, який би підтверджував правомочність особи, яка виконує обов'язки прокурора і з якою погоджено подання. Залишається зробити висновок, що суддям, які розглядають такі подання, відомо, хто є автором відповідного підпису. Оскільки всі подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, що розглянуті судами, погоджені з відповідним прокурором, їх низька якість свідчить про відсутність належного прокурорського контролю при їх погодженні, а також про те, що головним показником їх роботи є кількість затриманих та взятих під варту осіб, незалежно від наявності достатніх для цього підстав. Непоодинокими є випадки, коли саме прокурори змушують слідчих звертатися до суду з поданнями про обрання підозрюваним чи обвинуваченим запобіжних заходів у вигляді взяття під варту, хоча для цього немає належних підстав. Траплялися випадки, коли слідчі, які не підтримували свої подання в суді, усувалися від розслідування справи та притягалися до дисциплінарної відповідальності, а прокурором подавалася апеляція на постанову суду про відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Досить часто, повертаючи справу органові дізнання або слідчому із своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування, прокурори вказують про необхідність зміни обвинуваченим запобіжних заходів на взяття під варту, зазначаючи, що обрані раніше запобіжні заходи не відповідають тяжкості злочинів, у вчиненні яких вони обвинувачуються.

До недоліків подань слідчих органів слід віднести їх недостатню вмотивованість та неповну конкретизацію підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, недостатність інформації щодо особи обвинуваченого чи підозрюваного. Як основні недоліки можна зазначити: неповні або неточні дані про особу підозрюваного або обвинуваченого (реєстрація, місце роботи, сімейний стан, стан здоров'я, які характеризують дану особу, та ін.), не з'ясовані інші обставини, які мають значення для прийняття рішення за поданням, відсутність дати її часу затримання особи, стосовно якої вирішується питання про обрання запобіжного заходу, та посилання на статтю Кримінального кодексу України, за якою особа підозрюється або обвинувачується; недостатні мотивування або обґрунтування, чому саме необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. При обґрунтуванні в поданні необхідності обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту слідчі часто посилаються на те, що обвинувачений (підозрюваний) ухилятиметься від дізнання, слідства, суду, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність, а посилань на відповідні докази та підстави не містять. Як правило, в поданні наводяться докази винності особи у вчиненні злочину, проте відсутні відомості щодо місця та часу її затримання, відсутні відомості щодо роз'яснення затриманим особам права на захист з моменту затримання. Зазначене зумовлює винесення суддею постанови про продовження затримання особи до 10 діб для з'ясування необхідних даних. Відсутність у деяких протоколах про затримання осіб даних про час їх затримання унеможливлює судовий контроль за дотриманням вимог частини шостої ст. 106 КПК України про 72-годинний строк внесення подання.

За таких обставин єдиним, що може поліпшити якість подань органів дізнання та досудового слідства, є принциповий підхід суддів до їх розгляду та відмова у задоволенні подань, які не містять належного обґрунтування необхідності взяття особи під варту. Але це можливо лише за умови усвідомлення суддями необхідності реалізації таких, визначених Конституцією, основних засад судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і змагальність сторін та свобода в поданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Слід зазначити, що якість подань органів дізнання, досудового слідства, прокурорів про продовження строків тримання під вартою порівняно з минулим роком поліпшилась. І хоча, як і раніше, вони перевантажені описом обставин справи та наведенням доказів, у заключній їх частині, як правило, міститься обґрунтування необхідності продовження строку тримання під вартою, перелік слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, які необхідно виконати, а також обґрунтування причин, з яких зміна обраного запобіжного заходу є неможливою.

Органи дізнання, слідчі, прокурори переважно дотримуються передбачених у ст. 165-3 КПК України строків внесення подань про продовження строку тримання особи під вартою, а саме при продовженні строку тримання під вартою до 4 місяців - не пізніше як за 5 діб до закінчення строку тримання особи під вартою; при продовженні строку тримання під вартою до 9 місяців - не пізніше 15 діб до закінчення строку тримання під вартою.

Водночас значна кількість подань продовжує надходити з порушенням визначених строків. При цьому судді належно не реагують на такі порушення, не виносять окремих постанов.

Судді апеляційного суду розглядають подання про продовження строків тримання під вартою в день їх внесення, оскільки він є останнім у визначеному строку, а підстав відмовляти у їх розгляді немає. При цьому не завжди слідчі винні у порушенні строків звернення до суду з такими поданнями, оскільки довго чекають узгодження прокурора міста. Така практика призводить до справедливих нарікань з боку обвинувачених та їх захисників, яких завчасно не повідомляють про час розгляду подань.

До апеляційного суду продовжують надходити подання про продовження строків тримання під вартою понад чотири місяці, які не погоджені з відповідним прокурором. Так, відповідно до частини другої ст. 156 КПК цей строк може бути продовжений суддею апеляційного суду за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів. До апеляційного суду надходять подання, які погоджені з заступниками прокурора м. Києва. Оскільки такі подання задоволенню не підлягають, вони повертаються особам, які їх подали, для погодження з прокурором м. Києва.

Головним недоліком, який допускають органи дізнання та досудового слідства при складанні подань про продовження строків тримання під вартою обвинувачених, продовжує залишатися неналежне обґрунтування необхідності такого продовження. У поданнях повторюються обставини, які були підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Необхідність же збереження такого запобіжного заходу належним чином не мотивується. При цьому навіть коли йдеться про продовження строку тримання під вартою для ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, слідчі як на одну з підстав, з яких неможливо змінити запобіжний захід, вказують на наявність у обвинуваченого можливості перешкодити встановленню істини у справі, не зазначаючи, яким чином це можливо зробити.

Районні суди при надходженні подань про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також на продовження строку утримання під вартою заводять окремі справи, які мають свою нумерацію, і на них заводяться відповідні картки статистичного звіту, справи зберігаються в районних судах.

У окремих судах м. Києва визначено суддів, які розглядають подання.

Щороку якість розгляду суддями подань про обрання запобіжного заходу та продовження строків тримання під вартою поліпшується.

Так, зменшилась кількість випадків скасування постанов через грубі порушення, які мали місце у попередні роки, такі як відсутність протоколу судового засідання, обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту за відсутності підозрюваного чи обвинуваченого, взяття під варту осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, за які не передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.

При цьому судді стали ретельніше перевіряти наявність даних, які б давали достатні підстави вважати, що, перебуваючи на волі, особа може ухилитися від слідства, перешкоджати встановленню істини у справі чи продовжити злочинну діяльність, вимагають від органів дізнання та досудового слідства надання більш повної інформації щодо даних про особу підозрюваного чи обвинуваченого.

Про вимогливіше ставлення суддів до розгляду подань слідчих свідчить збільшення кількості постанов суддів, якими відмовлено у задоволенні таких подань. Такі рішення судді, як правило, мотивують відсутністю у матеріалах справи та поданнях достатніх даних, які б давали підстави вважати, що, перебуваючи на волі, особа ухилятиметься від слідства та суду, перешкоджатиме встановленню істини у справі чи продовжуватиме злочинну діяльність.

При цьому зростає кількість постанов суддів про відмову у задоволенні подань слідчих з посиланням на положення ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зміст постанови судді про обрання запобіжного заходу та про продовження строку тримання під вартою повинен відповідати вимогам ст. 165-1 КПК.

Так, у мотивувальній частині цієї постанови, зокрема, повинні зазначатися підстави для обрання такого заходу, мотивується висновок про їх наявність, наводяться аргументи на користь того, що підозрюваний, обвинувачений може ухилятися від слідства й суду чи від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність і що застосування більш м'яких, ніж взяття під варту, запобіжних заходів може не забезпечити його належної процесуальної поведінки. Якщо цей захід не застосовується у справі про злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років включно, у постанові має бути зазначено, чому даний випадок є винятковим. У ній також наводяться мотиви, з яких суд не погодився з висунутими під час розгляду подання доводами підозрюваного, обвинуваченого, захисника чи законного представника.

На практиці обґрунтування таких рішень є, як правило, поверхово-формальним, складається зі стандартних речень та не містить конкретних даних, які б свідчили про необхідність обрання такого запобіжного заходу, як взяття під варту.

Судді не завжди дотримуються вимог закону щодо дослідження відомостей, які можуть свідчити про те, що підозрюваний обвинувачений, перебуваючи на волі, не порушуватиме покладених на нього процесуальних обов'язків та не займатиметься злочинною діяльністю, або не вказують у постановах справжніх причин задоволення подань органів досудового слідства про обрання запобіжних заходів у вигляді взяття під варту.

Слід зазначити, що до вирішення питань про зміну інших запобіжних заходів на взяття під варту судді також досить часто ставляться формально, не досліджують справжніх причин зміни запобіжного заходу та обґрунтовують необхідність такої зміни доводами, які використовуються при обранні запобіжного заходу вперше.

Водночас зміна запобіжного заходу більш суворим можлива лише у разі порушення обвинуваченим умов обраного йому раніше запобіжного заходу. Саме дані про такі порушення є визначальними при розгляді подання.

Постанова про відмову в обранні підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинна містити обґрунтування такого рішення та мотиви, з яких суд не погодився з доводами, викладеними у поданні або висловленими під час його розгляду особою, у провадженні якої перебуває справа, чи прокурором.

Однак і цих вимог судді дотримуються не завжди.

Якщо суддя, відмовляючи у взятті під варту, відповідно до частини шостої ст. 165-2 КПК обирає інший запобіжний захід, у мотивувальній частині постанови обґрунтовується застосування саме цього заходу, а в резолютивній зазначається, - який захід застосовано, а також наводиться перелік обов'язків, які у зв'язку з цим покладаються на підозрюваного, обвинуваченого.

Цих вимог також дотримуються не всі судді.

Суддями районних судів загалом виконуються вимоги, передбачені частиною першою ст. 155 КПК України, за якими обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту стосовно особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачено максимальне покарання до трьох років позбавлення волі, може бути застосовано лише у виняткових випадках.

Обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо неповнолітніх здійснюється відповідно до вимог ст. 434 КПК України, за наявності підстав та в порядку, передбаченому статтями 148, 150, 155 КПК України. Розглядаючи подання про обрання того чи іншого запобіжного заходу щодо неповнолітніх, суд приймає рішення особливо виважено, виходячи виключно з передбачених законом підстав та з урахуванням особливостей справ цієї категорії.

Затримання та взяття під варту щодо неповнолітніх застосовувалося судами, як правило, відповідно до ст. 434 КПК України у виняткових випадках, коли це спричинено тяжкістю злочину та за наявності підстав і в порядку, що передбачено статтями 106, 148, 150, 155 КПК України.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму взяття під варту неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, підсудного допускається, якщо є підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання ним процесуальних обов'язків, які випливають зі змісту частини другої ст. 148 КПК. Приймаючи рішення з цього приводу, судді досліджують обставини, які відповідно до ст. 150 КПК враховуються при обранні запобіжного заходу, зокрема тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється (обвинувачується) неповнолітній, його вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, стосунки з батьками, дієвість контролю за його поведінкою, умови виховання, вид діяльності, місце проживання, дані про попередні судимості (якщо вони є), соціальні зв'язки, схильності, спосіб життя, поведінку під час провадження в цій або іншій кримінальній справі.

Водночас не всі постанови про обрання запобіжних заходів у вигляді взяття під варту у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, містять посилання на винятковість випадку та його обґрунтування.

Це також стосується і постанов про взяття під варту неповнолітніх, де не завжди містяться посилання на виняткові обставини, які можуть бути підставами для обрання їм найсуворішого запобіжного заходу.

Протягом 2008 року було скасовано чотири постанови щодо неповнолітніх, де всупереч вимогам ст. 434 КПК України не були зазначені виключні обставини для застосування взяття під варту.

Продовження строків тримання під вартою вирішується суддями районних судів м. Києва у порядку, передбаченому ст. 165-3 КПК України, з урахуванням роз'яснень, що містяться у п. 19 постанови Пленуму N 4 від 25 квітня 2003 року. Подання про продовження строку тримання під вартою розглядається суддями до закінчення строків, передбачених законом, та подання про продовження строків тримання під вартою підлягає розгляду лише за умови, що воно згідно із частиною першою ст. 165-3 КПК України погоджено з відповідним прокурором, а строки проведення досудового слідства продовжені відповідно до ст. 120 КПК України. Строки тримання під вартою, як правило, продовжуються суддями в межах строків досудового слідства.

Питання про участь обвинувачених у розгляді зазначеного подання вирішуються суддями в кожному конкретному випадку з урахуванням поданих клопотань. Обвинувачений доставляється в суд тоді, коли певні обставини можна з'ясувати тільки шляхом його опитування (стан здоров'я, обґрунтованість його заяв про неправильне ведення чи безпідставне затягування розслідування справи тощо).

Розглядаючи подання про продовження строків тримання під вартою, судді з'ясовують обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання цього запобіжного заходу, а також умови, за яких продовження строку є можливим.

Постанови про продовження таких строків належним чином мотивовані, в них зазначається, які саме обставини необхідно з'ясувати чи дослідити, які дії необхідно провести, мотиви, на підставі яких продовження строків тримання під вартою є необхідним. Встановивши підстави для зміни (скасування) запобіжного заходу, судді постановами відмовляють у продовженні строків тримання під вартою, при цьому обирається інший запобіжний захід або вирішення цього питання покладається на орган досудового слідства, у провадженні якого перебуває справа.

Слід зазначити, що у постановах про продовження строків тримання під вартою судді переважно наводять підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, однак при цьому не завжди мотивують необхідність продовження строків тримання під вартого.

Важливе значення для повного, об'єктивного й оперативного розгляду подання про обрання запобіжного заходу має участь у судовому засіданні прокурора, оскільки суддя приймає рішення, вислухавши його думку. Згідно з п. 8 постанови Пленуму від 25 квітня 2003 р. N 4 при розгляді подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту участь прокурора, а також підозрюваного, обвинуваченого щодо якого надійшло подання, є обов'язковою.