Аналіз практики вирішення арбітражними судами спорів свідчить про помітну тенденцію збільшення кількості справ про визнання угод недійсними. У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд практики вирішення судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов спорів про визнання угод недійсними.

1. Вирішення спорів за позовами органів державної податкової служби.

1.1. Невиконання стороною угоди обов'язків щодо подання звітності і сплати податків не є підставою для визнання угоди недійсною.

Державна податкова інспекція звернулася до арбітражного суду з позовом про визнання недійсною угоди, укладеної підприємством та фірмою. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, у позові відмовлено з посиланням на те, що не доведено факт невідповідності оспорюваної угоди вимогам закону. Неподання фірмою до органів державної податкової служби фінансової звітності не є належним доказом того, що оспорювана угода не відповідає чинному законодавству.

У заяві про перевірку рішення та постанови арбітражного суду в порядку нагляду державна податкова інспекція посилалася на невиконання фірмою зобов'язань щодо сплати податків.

Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила рішення та постанову арбітражного суду без зміни з таких підстав.

Пунктом 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державним податковим інспекціям надано право звертатися до арбітражного суду з позовами до підприємств, установ, організацій про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав.

Державна податкова інспекція просила визнати недійсною угоду, укладену підприємством та фірмою, підставою для чого є, на її думку, неподання фірмою до органів державної податкової служби фінансової звітності та несплата нею податків.

Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу України угода визнається недійсною, якщо вона не відповідає вимогам закону.

Державна податкова інспекція не довела, якому саме законодавчому акту суперечить оспорювана угода.

З матеріалів справи вбачається, що угоду укладено відповідно до чинного законодавства. Що ж до неподання стороною угоди фінансової звітності і несплати нею податків, то ці факти не є підставою для визнання угоди недійсною.

Невиконання чи неналежне виконання однією із сторін зобов'язань, що не становлять змісту угоди, також не є підставою для визнання її недійсною.

1.2. Вимога про визнання податкової накладної недійсною не може бути предметом розгляду в арбітражному суді, а недодержання письмової форми угоди тягне за собою її недійсність лише у разі, якщо такий наслідок прямо зазначено у законі.

Державна податкова інспекція звернулася до арбітражного суду з позовом про визнання недійсними укладених товариством та приватним підприємством угоди в усній формі, а також податкових накладних. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, у позові відмовлено з посиланням на те, що переданий за угодою товар було оплачено, податкові накладні надійшли від продавця і з цього моменту у товариства виникло право на податковий кредит незалежно від правильності складання податкових накладних продавцем та здійсненням ним розрахунків з бюджетом.

Не погоджуючись з рішенням та постановою арбітражного суду, державна податкова інспекція звернулася до Вищого арбітражного суду України із заявою про їх перевірку та скасування, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Товариством та приватним підприємством в усній формі укладено угоду купівлі-продажу літератури. На виконання умов зазначеної угоди приватне підприємство передало товариству за податковими накладними книжкову продукцію, а товариство повністю за нею розрахувалося, що підтверджується відповідними платіжними документами.

Відповідно до статті 45 Цивільного кодексу України недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише у разі, якщо такий наслідок прямо зазначено у законі.

Законом не передбачено можливості визнання угоди купівлі-продажу недійсною з мотивів недодержання її письмової форми. Інших підстав для визнання угоди недійсною державна податкова інспекція не навела.

З огляду на викладене оспорювана угода не суперечить вимогам чинного законодавства і судові акти в цій частині залишено без зміни.

Що ж до визнання недійсними податкових накладних, то податкова накладна не є актом державного чи іншого органу у розумінні статті 12 Арбітражного процесуального кодексу України. Чинне законодавство не відносить до повноважень арбітражних судів вирішення питань про відповідність вимогам закону будь-яких звітних та розрахункових документів 1.

1 З цього приводу див. підпункт 1.4 пункту 1 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 04.12.2000 N 01-8/718 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів"

З урахуванням наведеного рішення та постанову арбітражного суду в частині відмови у позові про визнання недійсними податкових накладних скасовано, провадження у справі в цій частині припинено на підставі пункту 1 статті 80 Арбітражного процесуального кодексу України.

1.3. Порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, відмовлено у задоволенні вимог державної податкової інспекції про визнання недійсними договорів підряду, укладених товариством та приватним підприємством.

Не погоджуючись з відповідними судовими актами, державна податкова інспекція звернулася до Вищого арбітражного суду України із заявою про їх перевірку та скасування з посиланням на статті 49, 50 та 58 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс).

Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Товариством (замовник) та приватним підприємством (підрядчик) укладено договори підряду, за якими підрядчик повинен був виконати ремонтні роботи у середній школі та дошкільному закладі.

Державною податковою інспекцією у товаристві здійснено перевірку правильності застосування законодавства про податки, якою встановлено неправомірне, на думку заявника, віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту коштів, перерахованих підрядчику.

Відповідно до статті 49 Цивільного кодексу, недійсною є угода, укладена з метою суперечною інтересам держави і суспільства. Будь-яких доказів щодо відповідної мети укладеного сторонами договорів підряду державною податковою інспекцією не надано.

Згідно зі статтею 50 Цивільного Кодексу недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності.

Статутом товариства передбачено, зокрема, виконання ремонтно-будівельних і монтажних робіт, а статутом приватного підприємства - виконання ремонтно-будівельних, будівельно-монтажних та підрядних робіт.

Отже посилання державної податкової інспекції на здійснення відповідачами діяльності в суперечності з встановленими цілями їх діяльності спростовувались матеріалами справи.

Відповідно до статті 58 Цивільного кодексу недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

З матеріалів справи вбачається, що оспорювані договори дійсно виконувалися, ремонтні роботи у середній школі та дошкільному закладі було проведено, про що свідчать підписані відповідачами акти здачі-прийомки робіт.

Державна податкова інспекція не довела, що договори не відповідають вимогам закону, спрямовані на порушення вимог законодавства про податки та на ухилення від сплати податків (обов'язкових платежів).

З урахуванням викладеного постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни.

1.4. Об'єкт оренди у період дії відповідного договору не може бути об'єктом оренди за іншим договором, укладеним пізніше.

Державна податкова інспекція звернулася до арбітражного суду з позовом про визнання недійсними відповідно до статті 49 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс) договорів оренди нежилого приміщення, укладених громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, підприємством та закритим акціонерним товариством. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, договори визнані недійсними на підставі статті 48 Цивільного кодексу, а не статті 49 цього кодексу. Це рішення мотивовано невідповідністю договорів закону та тим, що державна податкова інспекція не довела факт укладання оспорюваних договорів з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція просила перевірити та змінити ухвалені судові акти, оспорювані договори визнати недійсними на підставі статті 49 Цивільного кодексу із застосуванням наслідків, передбачених цією нормою.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Товариством (орендодавець) та підприємством (орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення. У період дії згаданого договору товариством укладено договір купівлі-продажу цього ж приміщення з громадянином, який набув статусу орендодавця нежилого приміщення відповідно до статті 268 Цивільного кодексу.

До закінчення терміну дії договору оренди громадянин укладав нові договори оренди зазначеного приміщення з підприємством та закритим акціонерним товариством. Проте об'єкт оренди у період дії відповідного договору не може бути об'єктом оренди за іншим договором, укладеним пізніше, оскільки це унеможливлює реалізацію права на користування цим об'єктом і не відповідає вимогам глави 25 Цивільного кодексу. Водночас у арбітражного суду немає підстав вважати, що такі договори укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

За таких обставин постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни.

1.5. Угоди, укладені від імені товариства до моменту його реєстрації, визнаються укладеними ним тільки за умови їх подальшого схвалення товариством.

Державна податкова інспекція звернулася до арбітражного суду з позовом про визнання недійсною укладеної фірмою та товариством угоди про розробку конструкторської документації, посилаючись на укладання цієї угоди до моменту державної реєстрації товариства і вважаючи її такою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Рішенням арбітражного суду позов задоволено з посиланням на невідповідність угоди вимогам закону і підписання її з метою перекручення бухгалтерської звітності для уникнення від сплати податків і обов'язкових платежів.

Постановою наглядової інстанції рішення зі справи скасовано, у позові відмовлено з огляду на відповідність укладеної угоди вимогам закону і недоведеність умислу відповідачів на досягнення мети, суперечної інтересам держави і суспільства.

Державна податкова інспекція звернулася до Вищого арбітражного суду України із заявою про перевірку та скасування цієї постанови з мотивів, зазначених у рішенні суду.

Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Фірмою і товариством укладено угоду, за якою товариство зобов'язано виконати певну роботу. На момент укладення цієї угоди державну реєстрацію товариства не було здійснено.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про господарські товариства" товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Статтею 8 цього Закону передбачено, що товариство може укладати угоди тільки після його реєстрації. Угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені ним, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством.

З матеріалів справи вбачалося, що, хоча оспорювану угоду і було укладено до набуття товариством правоздатності, зобов'язання за угодою були виконані товариством після його державної реєстрації: конструкторську документацію передано замовникові на підставі відповідного акта і вартість відповідних робіт замовником оплачено. Це свідчить про подальше схвалення товариством оспорюваної угоди.

Враховуючи, що державна податкова інспекція не надала арбітражному суду доказів про суперечність угоди інтересам держави та суспільства, постанову арбітражного суду залишено без зміни.

2. Використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави правомірне лише на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позов відкритого акціонерного товариства до фірми про визнання недійсним договору купівлі - продажу товарів. Рішення суду мотивовано тим, що на порушення статті 169 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс) за оспорюваним договором та специфікацією до нього товар підлягав оплаті у доларах США.

У заяві до Вищого арбітражного суду України про первірку відповідних судових актів у порядку нагляду фірма просила їх скасувати, справу направити на новий розгляд, оскільки умови оспорюваного договору сторонами виконано, а наявність специфікації, у якій вартість товару визначена у доларах США, не вплинула на їх виконання. Крім того, на думку заявника, зазначення ціни товару в іноземній валюті слід розцінювати як недосягнення сторонами згоди з однієї з істотних умов договору, а ця обставина не тягне за собою визнання договору недійсним.

Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Відкритим акціонерним товариством та фірмою укладено договір купівлі-продажу товарів зі специфікацією, яка є невід'ємною частиною договору і визначає ціну товару та його оплату у доларах США.