(за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)

З метою забезпечення однакової і правильної судової практики вважаємо за необхідне довести до відома господарських судів правові позиції, які пов'язані із застосуванням Верховним Судом України деяких норм процесуального права і знайшли відображення в його постановах.

1. Мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і визнавати недійсною у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі.

Підприємство звернулося до місцевого господарського суду з позовом про визнання недійсною затвердженої цим судом мирової угоди та про поновлення провадження у справі.

Рішенням господарського суду першої інстанції, залишеним без змін господарськими судами апеляційної та касаційної інстанцій, позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсною мирову угоду з посиланням на невідповідність її вимогам закону.

Скасовуючи рішення господарських судів попередніх судових інстанцій у справі та передаючи її на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, Верховний Суд України виходив з такого.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Господарського процесуального кодексу України про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. Зазначена норма кореспондується з приписами пункту 7 частини першої статті 80 цього Кодексу, згідно з якими господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом, а частиною четвертою цієї статті передбачено, що ухвалу про припинення провадження у справі може бути оскаржено.

Виходячи зі змісту наведених процесуальних норм, затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі.

Отже, мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і визнавати недійсною у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України (постанова Верховного Суду України від 20.01.2009 N 24/489).

2. Обставини, що виникли чи змінилися після прийняття судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу в своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, не можуть визнаватися нововиявленими.

За змістом статті 112 Господарського процесуального кодексу України роз'яснення чинних положень законодавства стосовно компетенції органів виконавчої влади не є нововиявленими обставинами.

Як нововиявлену обставину господарськими судами визнано лист Антимонопольного комітету України, в якому у відповідь на звернення сторони у справі роз'яснено зміст законодавчих приписів щодо призначення державного резерву та покладених на Державний комітет України з державного матеріального резерву завдань зі здійснення управління державним резервом.

Верховний Суд України не погодився з висновками господарських судів щодо наявності підстав для скасування судового рішення за нововиявленими обставинами, оскільки такі висновки спрямовані на переоцінку фактів, які вже були предметом дослідження суду, зазначивши таке.

Відповідно до статті 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.

Не можуть бути визнані нововиявленими нові обставини, тобто такі, що виникли чи змінилися після прийняття судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу в своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону (пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.1981 N 1 "Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал, постанов у цивільних справах, що набрали законної сили").

Отже, виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору не можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення за правилами розділу XIII Господарського процесуального кодексу України.

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Водночас нововиявленими можуть бути визнані лише істотно значимі, суттєві обставини, тобто такі обставини, обізнаність суду стосовно яких у розгляді справи забезпечила б прийняття цим судом іншого рішення.