У зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України від 05.03.2009 N 1076-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" (далі - Закон від 05.03.2009 N 1076-VI) Вищий господарський суд України вважає за необхідне звернути увагу господарських судів України на таке.

1. Закон від 05.03.2009 N 1076-VI набирає чинності з дня опублікування; вперше його опубліковано в газеті "Урядовий кур'єр" від 31.03.2009 N 57(3963).

2. Законом від 05.03.2009 N 1076-VI внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), за змістом яких:

2.1. Спори, зазначені в пункті 4 частини першої статті 12 ГПК, не можуть бути передані на вирішення третейського суду. Пунктом 10 статті 6 Закону України "Про третейські суди" (у редакції Закону від 05.03.2009 N 1076-VI) також визначено, що справи, які виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств, не можуть розглядатися третейськими судами;

2.2. Факти, встановлені рішенням третейського суду під час розгляду справи, не мають преюдиційного характеру під час вирішення спору господарським судом, у тому числі й такого спору, в якому беруть участь ті самі сторони (частина друга статті 35 ГПК) .

З наведеним кореспондується припис частини десятої статті 38 Закону України "Про третейські суди" (в редакції Закону від 05.03.2009 N 1076-VI) , за яким обставини, встановлені рішенням третейського суду, підлягають обов'язковому доказуванню при розгляді цивільних, господарських та інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини.

3. Згідно із змінами, внесеними Законом від 05.03.2009 N 1076-VI до статті 6 Закону України "Про третейські суди", істотно розширено перелік категорій справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин і не підлягають розглядові третейськими судами, зокрема, до їх числа віднесено справи:

- однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство;

- у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;

- про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

- у спорах, що виникають з трудових відносин;

- що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств;

- за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

4. Законом від 05.03.2009 N 1076-VI розширено й коло осіб, які вправі оскаржити рішення третейського суду. До числа таких осіб віднесено, крім сторін, які передали спір на вирішення третейського суду, також третіх осіб та осіб, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права та обов'язки (частина друга статті 51 Закону України "Про третейські суди" в редакції Закону від 05.03.2009 N 1076-VI).