1. Правова система ipLex360
  2. Законодавство
  3. Ухвала


У Х В А Л А
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частини шостої статті 41 Конституції України та деяких норм Кодексу України про адміністративні правопорушення і Митного кодексу України
м. Київ
20 квітня 1999 року
N 10-у/99
Справа N 2-13/99

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:
Тимченка Івана Артемовича - головуючий,
Євграфова Павла Борисовича,
Козюбри Миколи Івановича,
Корнієнка Миколи Івановича,
Костицького Михайла Васильовича,
Малинникової Людмили Федорівни,
Мартиненка Петра Федоровича,
Мироненка Олександра Миколайовича,
Розенка Віталія Івановича - суддя-доповідач,
Савенка Миколи Дмитровича,
Селівона Миколи Федосовича,
Тихого Володимира Павловича,
Яценка Станіслава Сергійовича,
розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частини шостої статті 41 Конституції України та деяких норм Кодексу України про адміністративні правопорушення і Митного кодексу України.
Заслухавши суддю-доповідача Розенка В.І. та вивчивши матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Предметом уваги Президента є питання можливості та доцільності позасудової конфіскації предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення.
Підставою для апелювання до Конституційного Суду України з проханням дати офіційне тлумачення частини шостої статті 41 Конституції України та деяких статей Кодексу України про адміністративні правопорушення і Митного кодексу України автор подання вважає те, що зазначені положення Конституції та галузевих кодексів допускають неоднакове їх тлумачення. Стверджується також, що виключно судовий порядок конфіскації штучно розриватиме встановлений законом процес провадження у справах про адміністративні правопорушення, зумовлюватиме зволікання з їх розглядом, не сприятиме боротьбі з порушенням правил про митні, валютні операції, а також норм законодавства про охорону природи, підприємництво тощо.
2. Вивчення матеріалів подання свідчить, що суть викладеної проблеми стосується не майна як об'єкта судового дослідження і не організаційних форм, тактики чи процесуальної технології реалізації правозастосовними органами своїх повноважень. Йдеться перш за все про конституційне право громадян, яке є гарантією усіх інших прав і повинно бути забезпечено засобами правосуддя.
В розділі II Конституції України, присвяченому правам, свободам та обов'язкам людини і громадянина, у статті 41 зазначено, що "право приватної власності є непорушним", а "конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду". Тобто встановлено чіткий безальтернативний імператив, за яким примусова зміна майнового становища будь-якого власника, в тому числі шляхом конфіскації, яка виокремлена з інших юридичних процедур, може бути здійснена лише за рішенням суду.
3. Ознайомлення з практичною діяльністю міністерств і відомств, уповноважених реагувати на адміністративні правопорушення, підтверджує, що всі вони на даний час дотримуються ідентичної правової позиції, а саме - судової процедури конфіскації майна. Свої дії, пов'язані з вилученням, арештом предметів, які були знаряддям, засобом скоєння чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, розглядають як превентивний процесуальний захід забезпечення провадження у таких справах та подальшої конфіскації цих предметів за судовими рішеннями, які мають наслідком обернення майна у власність держави.
Так, Пленум Верховного Суду України постановою від 1 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" визначив: судам необхідно мати на увазі, що відповідно до частини шостої статті 41 Конституції України конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду. Таку орієнтацію підтверджено і у виданні "Правові позиції Верховного Суду України щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ". (Київ, Юрінком, 1998 рік).

................
Перейти до повного тексту