Вищий арбітражний суд України надсилає для використання огляд практики вирішення окремих категорій спорів (за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України).

1. Неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, тягне за собою скасування рішення зі справи.

Акціонерне товариство (далі - АТ) звернулось з позовом про стягнення з алюмінієвого комбінату (далі - Комбінат) заборгованості за спожиту електроенергію.

Позов було задоволено на підставі акта звірки розрахунків. Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України рішення залишено в силі.

Прокуратура України принесла протест, в якому просила скасувати рішення і постанову як такі, що винесено за недостатньо дослідженими матеріалами і обставинами справи.

Президія Вищого арбітражного суду України, розглянувши протест і перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Комбінат уклав з АТ договір N 437-Д, за яким АТ зобов'язувалось сплачувати вартість спожитої Комбінатом електроенергії, а Комбінат - відшкодовувати згадані витрати АТ шляхом поставки йому власної продукції.

Пізніше за згодою сторін умови розрахунків було змінено - Комбінат зобов'язувався відшкодовувати сплачені за спожиту ним електроенергію суми у грошовій формі.

У межах договору N 437-Д сторони уклали договір комісії N 539-Д, за яким Комбінат зобов'язався експортувати від свого імені належну АТ за договором N 437-Д продукцію третім особам.

За твердженням Комбінату, ним укладено відповідні контракти з інофірмами і відвантажено продукцію, вартість якої АТ повинно було зарахувати на відшкодування заборгованості Комбінату перед АТ.

У процесі вирішення спору і здійснення перевірки рішення в порядку нагляду не було витребувано договір комісії N 539-Д та не досліджено обставини його виконання. Поряд з цим акт звірки розрахунків, на якому грунтувались рішення і постанова, складено станом на 01.01.96, а поданий позивачем розрахунок станом на 25.04.96 не перевірявся з урахуванням операцій, здійснених на підставі договору комісії.

Постановою президії Вищого арбітражного суду України протест задоволено, рішення і постанову зі справи скасовано, а справу передано на новий розгляд.

2. Якщо засновниками колективного підприємства є фізичні особи, справа про визнання недійсними установчих документів такого підприємства арбітражному суду не підвідомча.

Об'єднання звернулось до арбітражного суду з заявою про визнання недійсними розпорядження державної адміністрації про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та його установчих документів.

Відповідачами у справі залучено районну державну адміністрацію та колективне підприємство УВТК "Агрошляхбудкомплект".

Рішенням арбітражного суду вимоги заявника задоволено. Голова арбітражного суду області залишив рішення без змін.

Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України скасовано рішення та постанову арбітражного суду і провадження у справі припинено з огляду на непідвідомчість арбітражному суду спорів, однією з сторін у яких виступають фізичні особи.

Прокуратурою України принесено протест на названу постанову з посиланням на те, що відповідач - УВТК "Агрошляхбудкомплект" - є юридичною особою, оскільки його в установленому порядку зареєстровано як суб'єкта підприємницької діяльності.

Розглянувши протест та перевіривши матеріали справи, президія Вищого арбітражного суду України встановила, що колективне підприємство УВТК "Агрошляхбудкомплект" засновано фізичними особами. Відповідно до пункту 2 статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" у випадку визнання недійсними установчих документів підприємства останнє ліквідується. Згідно зі статтею 8 Закону України "Про підприємництво" за відповідність чинному законодавству установчих документів, що подаються для державної реєстрації, відповідальність несе власник (власники) або уповноважені ним (ними) орган, який подає документи для реєстрації суб'єкта підприємництва.

У даному випадку засновниками колективного підприємства УВТК "Агрошляхбудкомплект" є фізичні особи. Отже, відповідачами у справі про визнання недійсними установчих документів повинні бути фізичні особи, які є власниками підприємства.

З огляду на викладене провадження у справі припинено цілком обгрунтовано. Постановою президії Вищого арбітражного суду України протест Прокуратури України відхилено.

3. Відповідальність у вигляді пені за порушення установою банку нормативу обігу платіжних документів може застосовуватись виключно до банку відправника коштів.

До арбітражного суду звернулось спільне підприємство - товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) з позовом до Національного банку України (далі - НБУ) про стягнення пені за несвоєчасне повернення коштів, помилково зарахованих на рахунок комерційного банку.

Рішенням зі справи позов було задоволено.

Постановою голови суду це рішення скасовано і у позові відмовлено з огляду на те, що НБУ не є обслуговуючим ТзОВ банком, договір на розрахунково-касове обслуговування між ними не укладався, а помилково зараховані на рахунок кошти не виконують функції платежу. Тому відповідальність за порушення нормативу обігу платіжних документів, передбачена Постановою Верховної Ради України від 25.06.93 "Про норматив обігу платіжних документів в Україні", не може покладатись на банк, який не обслуговує даного клієнта.

Судова колегія по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України скасувала постанову голови арбітражного суду, пославшись на те, що за відсутності коштів на рахунку комерційного банку відповідальність за порушення нормативу обігу платіжних документів повинен нести розпорядник його кореспондентського рахунку, тобто Регіональне управління НБУ у Києві та Київській області.

Прокуратура України принесла протест на постанову судової колегії.

Президія Вищого арбітражного суду України, розглянувши протест та перевіривши матеріали справи, встановила таке.

Центральний універмаг перерахував кошти на розрахунковий рахунок ТзОВ у комерційному банку. Але на момент надходження коштів до банку рахунок ТзОВ у цьому банку було закрито, а позивачеві відкрито рахунок в іншому банку. Позивач звернувся до комерційного банку з проханням повернути помилково одержані кошти.

За відсутності коштів у комерційного банку платіжне доручення позивача було надіслано до НБУ як фактичного розпорядника коррахунку комерційного банку. Проте і на цьому рахунку банку була картотека, до якої вміщено і платіжне доручення позивача.

Названою вище Постановою Верховної Ради України встановлено відповідальність за перевищення терміну проходження платежів. Кошти, які надійшли до комерційного банку внаслідок помилки, функції платежу не виконують. Крім того, ні комерційний банк, ані НБУ чи його Управління не є обслуговуючими позивача банками, договори на розрахунково-касове обслуговування між ними і позивачем відсутні.

За таких обставин підстав для стягнення пені немає.

Президія Вищого арбітражного суду України задовольнила протест прокуратури, скасувала постанову судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов і залишила в силі постанову голови арбітражного суду з цієї справи.

4. Відчуження майна особою, яка фактично не була його власником, є підставою для визнання відповідної угоди недійсною.

Прокурором в інтересах райдержадміністрації подано позов до регіонального відділення Фонду державного майна України, колективного підприємства і третьої особи - державної акціонерної компанії про визнання недійсними договору купівлі-продажу першого і другого поверхів будинку та свідоцтва про власність на передані за договором нежилі приміщення.

Рішенням арбітражного суду позов прокурора задоволено.

Постановою голови арбітражного суду згадане рішення скасовано з тих підстав, що позивачем не доведено передачу спірного будинку у комунальну власність району.

Постановою судової наглядової колегії Вищого арбітражного суду України постанову арбітражного суду залишено без змін з тих же підстав.

Прокуратурою України на постанови зі справи принесено протест, який задоволено президією Вищого арбітражного суду України з таких підстав.

Рішенням виконавчого комітету міської ради від 10.10.90 N 870 "Про надання в орендне користування нежилих приміщень" виробничому транспортно-експедиційному об'єднанню міжміських перевезень надано в оренду перший та другий поверхи будинку. На підставі цього рішення об'єднанню було видано ордер і укладено договір оренди між об'єднанням та районною житлово-експлуатаційною конторою строком дії до 31.12.95.

16.01.96 між державним комунальним управлінням житлового господарства райдержадміністрації та державною акціонерною компанією на підставі ордера N 874 від 25.12.95 укладено новий договір оренди приміщень першого та другого поверхів будинку, строк дії якого до 31 грудня 2000 року. Договори у встановленому законом порядку не розірвано.

Ще у 1989 році після відселення частини мешканців з будинку, яке було здійснено об'єднанням за згодою колективного підприємства, спірна частина приміщення, тобто перший та другий поверхи, була зареєстрована міським Бюро технічної інвентаризації за управлінням "Укрміжтрансекспедиція". У 1990 році ці приміщення були передані на баланс районної житлово-експлуатаційної контори, про що свідчить акт передачі.

Документів, які б свідчили про правомірність прийняття цілого будинку на баланс колективного підприємства, не надано.

Ці питання були предметом розгляду в Державному арбітражі Української РСР (справа за позовом організації, правонаступником якої є колективне підприємство, про виселення з приміщення об'єднання) і в позові управлінню було відмовлено.

Держарбітраж СРСР, здійснивши перевірку постанови Держарбітражу УРСР в порядку нагляду, залишив її без змін.

Основним мотивом прийняття такого рішення було те, що згадана організація необгрунтовано претендувала на спірну частку приміщення.

У зв'язку з цим президія Вищого арбітражного суду України вважає постанову Держарбітражу УРСР такою, що має преюдиційне значення для вирішення даного спору.