З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом (частина перша статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" - далі Закон).

Для правильного та однакового застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування, відповідно до пункту 4 частини другої статті 43 Закону України "Про судоустрій України", президією Вищого адміністративного суду України прийнято наступні рекомендації.

1. Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 N 1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.

Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення для реалізації покладених на Фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду (далі - відділення Фонду) в межах граничної чисельності його працівників.

Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до пункту 3 цього Положення є, зокрема контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - роботодавці), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону. У відповідності до покладених на Фонд завдань останній здійснює контроль за сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені (підпункт 3 пункту 4 зазначеного Положення).

Таким чином, Фонд та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцями, зокрема у зв'язку із здійсненням контролю за перерахуванням адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону, реалізують владні управлінські функції.

Право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону) .

З огляду на викладене та відповідно до пункту 1 частини першої статті 3, пункту 4 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), справи за позовами суб'єктів владних повноважень - відділень Фонду до роботодавців про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, є адміністративними.

Враховуючи правовий статус відділень Фонду та приписи частини другої статті 60 КАС, прокурори у зазначеній категорії справ мають право звертатись до адміністративного суду з позовними заявами в інтересах відповідних відділень Фонду.

2. При розгляді справ про працевлаштування інвалідів адміністративним судам необхідно виходити з положень Конституції України, додержуватися приписів Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів N 159, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів N 159" від 06.03.2003 N 624-IV, Законів України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 N 875-XII, "Про реабілітацію інвалідів в Україні" від 06.10.2005 N 2961-IV та нормативно-правових актів, що конкретизують норми зазначених законодавчих актів. До них відносяться:

- постанова Кабінету Міністрів України "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 31.01.2007 N 70, якою затверджено:

Порядок реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю;

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування;

Порядок зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць у господарських об'єднаннях, до складу яких входять підприємства громадських організацій інвалідів;

Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів;

Порядок використання суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що надійшли до державного бюджету;

Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю;

- постанова Кабінету Міністрів України "Про реалізацію статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 27.12.2006 N 1836;

- постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда" від 23.05.2007 N 757;

- наказ Державного комітету статистики України "Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників" від 28.09.2005 N 286, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за N 1442/11722;

- наказ Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкції щодо заповнення форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" від 10.02.2007 N 42, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 за N 117/13384;

- наказ Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення" від 19.12.2005 року N 420, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21.12.2005 за N 1534/11814;

- наказ Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження Порядку нарахування пені та її сплати" від 15.05.2007 N 223, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за N 552/13819.

При цьому адміністративні суди повинні враховувати, що відповідно до статей 19, 20 Закону розрахунок кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, розрахунок та сплата штрафних санкцій здійснюється наступного року за роком, в якому відбулося порушення нормативу. В зв'язку з цим зазначений розрахунок здійснюється на підставі законодавства, чинного протягом звітного періоду, а їх сплата та подання звітності - на підставі законодавства, чинного на момент вчинення відповідних дій.

3. Відповідно до пункту 2.3 Порядку нарахування пені та її сплати адміністративно-господарська санкція - це грошове зобов'язання, альтернативне зобов'язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів відповідно до Закону, сплачується у порядку і розмірах, передбачених Законом та постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Виходячи із наведеної дефініції та завдань Фонду стосовно здійснення контролю за виконанням роботодавцями нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені, фактом вчинення правопорушення є несплата адміністративно-господарських санкцій.

З огляду на викладене, судам слід мати на увазі, що право звернення до суду у відділень Фонду виникає після встановлення факту несплати адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до пункту 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на балансовий рахунок 3510 в установах Національного банку, відкритий в органах Державного казначейства, або на балансовий рахунок 2510 в установах комерційних банків до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

При розгляді справ зазначеної категорії суди мають враховувати, що з набранням чинності 01.01.2006 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів" від 06.10.2005 N 2960-IV до спірних правовідносин потрібно застосовувати строки звернення до суду, визначені статтею 99 КАС з урахуванням вимог статті 103 КАС.

Стаття 250 Господарського кодексу України стосовно строків застосування адміністративно-господарських санкцій застосовується до правовідносин, які існували у 2003, 2004 роках.

4. Визначаючи предмет доказування у справах зазначеної категорії, адміністративним судам потрібно враховувати наступне.

4.1. Згідно з частиною першою статті 19 Закону для роботодавців установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини другої зазначеної статті роботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно з частиною першою статті 177 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

Відповідно до підпункту 12 пункту "б" частини першої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до кола делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, бронювання в порядку, встановленому законом, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності робочих місць, призначених для працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих місць; прийняття рішень про створення на підприємствах, в установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю, організація професійної підготовки цих осіб; погодження проведення ліквідації таких робочих місць.

Частиною другою статті 17 Закону передбачено, що підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей.

Таким чином, розрахунок кількості робочих місць для інвалідів здійснюється роботодавцями самостійно, а розрахунок спеціальних робочих місць та їх створення - за рішенням місцевої ради.

Основні методологічні положення щодо визначення середньої кількості працівників визначено пунктами 3.1 - 3.3 Інструкції зі статистики кількості працівників.

Виходячи з положень зазначених приписів, адміністративним судам слід мати на увазі, що роботодавці при розрахунку кількості робочих місць повинні використовувати штатну чисельність працівників за основним місцем роботи. Звітним періодом для обрахування чисельності працівників є календарний рік.

Показники кількості працівників у формах державних статистичних спостережень відображаються у цілих одиницях (пункт 1.9 зазначеної Інструкції) . Тому роботодавцям слід визначати середньооблікову чисельність працівників та чисельність працівників за встановленим Законом нормативом у цілих числах, округлюючи дробові числа відповідно до встановлених правил математики.

4.2. Відповідно до частин другої, третьої статті 19 Закону роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (частина перша статті 18 Закону) .

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, визнаються безробітними.

Згідно з частиною п'ятою пункту 1 статті 7 зазначеного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.

Абзацом четвертим пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

4.3. Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону, а саме:

а) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць.

Поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" і розуміється як:

робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;

спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (частина друга статті 18 Закону) .

Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування роботодавцями інвалідів, для яких це місце роботи є основним (частина п'ята статті 19 Закону) ;

б) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.