З метою забезпечення однакової і правильної судової практики вважаємо за необхідне довести до відома господарських судів правові позиції, які пов'язані із застосуванням Верховним Судом України деяких норм процесуального права і знайшли відображення в його постановах.

1. Відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги (подання) можливе лише протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Залишаючи без змін ухвалу суду апеляційної інстанції, якою відмовлено в прийнятті апеляційної скарги, суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідну скаргу було подано після закінчення трьох місяців з дня прийняття оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, що відповідно до частини другої статті 93 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) виключає можливість перегляду судового рішення в апеляційному порядку.

З цим погодився Верховний Суд України, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 91 ГПК сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Частиною першою статті 93 ГПК передбачено, що апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК. Водночас частина друга зазначеної статті містить обмеження строку, протягом якого може бути відновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішень суду першої інстанції. Зокрема, відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе лише протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. За змістом даної норми подання апеляційної скарги (подання) після закінчення установленого нею трьохмісячного строку виключає перегляд судових рішень в апеляційному порядку (Постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 N к39/766-07).

2. Заходи до забезпечення позову мають бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами та вживатися судом у разі достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до господарського суду з позовом до закритого акціонерного товариства про стягнення збитків і заборону перешкоджати здійсненню господарської діяльності, посилаючись на те, що відповідач припинив постачання електроенергії, води та опалення в приміщеннях, що належать позивачеві. Внаслідок такої поведінки відповідача була припинена робота холодильного обладнання, зіпсовані продукти харчування і зупинена господарська діяльність позивача.

Водночас позивачем було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, яку господарським судом задоволено: заборонено відповідачеві та/або будь-яким особам, які діють в інтересах та/або за дорученням відповідача, вчиняти будь-які дії у будь-якій формі та у будь-який спосіб, що перешкоджають або можуть перешкоджати здійсненню позивачем господарської діяльності в об'єктах нерухомого майна, в тому числі відключати (припиняти подачу) електроенергії, тепла та води і закривати каналізацію до цих об'єктів нерухомого майна, переобладнувати електромережу та систему теплопостачання, водопостачання і каналізації в частині, що використовується для подачі електроенергії, тепла та води до таких об'єктів.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, зі змісту статті 66 названого Кодексу випливає, що заходи до забезпечення позову мають бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами та вживаються судом у разі достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Задовольнивши заяву позивача та заборонивши перешкоджати господарській діяльності позивача в об'єктах нерухомого майна, в тому числі відключати електроенергію, тепло, воду, закривати каналізацію, переобладнувати відповідні системи постачання, господарський суд наведених вимог закону не врахував та забезпечив позов у спосіб, який спрямовано не на забезпечення заявлених вимог, а на запобігання можливому погіршенню в майбутньому технічного стану об'єктів нерухомого майна, що фактично є вирішенням заявлених позовних вимог до прийняття судом рішення у справі (Постанова Верховного Суду України від 26.08.2008 N 36/134).

3. Акт приймання-передачі, що засвідчує факт передачі однією стороною та прийняття іншою стороною будинку, не має характеру акта в розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України .

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом встановлені статтею 16 названого Кодексу. Цією нормою також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Господарськими судами з'ясовано, що позивач звернувся з позовом про визнання недійсним акта приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність, за яким до комунальної власності територіальної громади району міста передавався будинок.