З метою забезпечення однакової і правильної судової практики вважаємо за необхідне довести до відома господарських судів правові позиції, які пов'язані із застосуванням Верховним Судом України деяких норм процесуального права і знайшли відображення в його постановах.

1. Недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку з надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору не позбавляє позивача права звертатися до суду за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову про розірвання договору.

Частиною другою статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

У розгляді справи, пов'язаної із застосуванням, зокрема, наведеної норми, Верховний Суд України зазначив таке.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

За таких обставин недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору.

Відповідно до частини першої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно з частиною другою зазначеної статті Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінилися, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони (постанова Верховного Суду України від 17.06.2008 N 8/32пд).

2. Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, може бути залучено господарським судом до участі у справі лише тоді, коли рішення з господарського спору може вплинути на її права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Позивачем і відповідачем у справі належним чином було укладено за результатами конкурсу договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), який відповідав вимогам законодавства і виконувався сторонами.

Рішенням господарського суду в задоволенні позову про визнання Договору недійсним було відмовлено.

Підприємство, яке не було стороною Договору (далі - Підприємство), вважало, що його слід було залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, тому що це рішення стосується його прав та обов'язків, оскільки відповідна ділянка раніше знаходилася в його користуванні і воно оскаржило результати згаданого конкурсу.

Верховний Суд України не погодився з такими доводами Підприємства з огляду на те, що: предметом судового розгляду у справі було визнання недійсним Договору, стороною якого Підприємство не є, а оскарження останнім результатів конкурсу, за якими укладено цей договір, не було і не могло бути предметом оцінки суду, що розглядав справу (постанова Верховного Суду України від 10.06.2008 N 9/460-07).

3. Позовна вимога суб'єкта господарювання про визнання недійсним акта державного органу щодо передачі майна у власність іншому суб'єктові господарювання має приватно-правовий характер і не підлягає розглядові в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Предметом спору у справі було визнання недійсними наказів органу державної влади, які стосуються передачі у власність нежилих приміщень. Тобто зазначена позовна вимога ґрунтувалася на праві власності, що має приватно-правовий характер.

Даний позов не був адміністративним, оскільки вимоги позивача не стосувалися захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади (постанова Верховного Суду України від 27.05.2008 N 3/257-2/345).

4. Спір, що стосується права власності на майно, не пов'язаний з публічно-правовими відносинами та не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 КАС України до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Спір, що виник, стосується права власності на об'єкт нерухомості - адміністративну будівлю і не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства (постанова Верховного Суду України від 13.05.2008 N 1/23).

5. Учасниками судового процесу у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерного товариства з підстав недотримання вимог закону або установчих документів під час їх скликання та проведення є акціонер, право якого на участь у загальних зборах було порушено, та господарське товариство; залучення інших акціонерів товариства до участі у справі не вимагається та їх не наділено правом оскарження судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

При цьому у правовідносинах із суб'єктами господарювання орган юридичної особи розглядається як сама юридична особа, а дії органу юридичної особи - як дії самої юридичної особи.

Статтею 41 Закону України "Про господарські товариства" та статтею 159 Цивільного кодексу України встановлено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства.

Загальні збори є органом товариства, їх рішення є рішенням самого товариства, а не окремих учасників (акціонерів) товариства. Відповідачем у спорах про визнання недійсним рішення загальних зборів є товариство.

Отже, учасниками судового процесу у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерного товариства з підстав недотримання вимог закону або установчих документів під час їх скликання та проведення є акціонер, право якого на участь у загальних зборах було порушено, та господарське товариство.

Відтак, оскільки результат вирішення спору залежить лише від встановлення судом наявності та ступеню порушень прав позивача під час скликання та проведення загальних зборів, залучення інших акціонерів товариства до участі в розгляді справи не вимагається.

За таких обставин зазначені акціонери не наділені правом оскарження відповідних судових рішень (постанова Верховного Суду України від 20.05.2008 N 2-12-3593/04).

6. Рішення загальних зборів акціонерного товариства є обов'язковим лише для учасників товариства, а в зв'язку з цим право на оскарження рішень названих зборів належить лише учасникові товариства.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про господарські товариства" загальні збори акціонерного товариства є вищим органом акціонерного товариства, до компетенції яких віднесено вирішення питань, що стосуються внутрішньої діяльності товариства. За таких обставин рішення загальних зборів акціонерного товариства є обов'язковим лише для учасників товариства. В зв'язку з цим відповідно до частини п'ятої статті 98 Цивільного кодексу України право на оскарження рішень загальних зборів товариства належить лише учаснику товариства.