Відповідно до Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову і є одним із чинників забезпечення демократичного устрою в державі.

Судді як носії судової влади за Конституцією України та законами України від 7 лютого 2002 року N 3018-III "Про судоустрій України" та 15 грудня 1992 року N 2862-XII "Про статус суддів" забезпечують здійснення правосуддя відповідно до встановленої процедури. Цими законами передбачено неприпустимість втручання у здійснення правосуддя, впливу на суд або суддів у будь-який спосіб, неповаги до суду та встановлення відповідальності за такі діяння.

Незалежність судової влади, її рівність із законодавчою та виконавчою владою є невід'ємними ознаками правової держави, в якій кожен має право на судовий захист своїх прав і свобод. Незалежність судів встановлена в Україні як конституційний принцип організації та функціонування судів з метою забезпечення права осіб на такий захист. Недоторканість суддів не є їхнім особистим привілеєм, а лише одним із елементів статусу суддів, та має публічно-правове призначення забезпечити здійснення правосуддя незалежним, неупередженим і справедливим судом.

Таким чином, реалізація зазначених правових гарантій здійснення правосуддя є необхідною передумовою належного виконання судом своїх конституційних функцій із забезпечення дії принципу верховенства права, захисту прав і свобод людини та громадянина, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави.

Разом із тим, гарантії самостійності судів та незалежності суддів в Україні належним чином не забезпечені. Так, законодавчим органом, органами виконавчої влади, їх посадовими особами допускається ігнорування конституційного принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Мають місце спроби втручання в організацію діяльності судів, вирішення конкретних судових справ, перешкоджання здійсненню судами правосуддя на визначених законом засадах, психологічний тиск на суддів шляхом погроз, шантажу та іншого протиправного впливу, в тому числі у формі блокування роботи судів народними депутатами та політичними партіями, прийняття незаконних нормативно-правових актів та правових актів індивідуальної дії, неправомірного використання суб'єктами влади наданих їм повноважень, а також незаконного наділення деяких державних органів відповідними повноваженнями, що посилює залежність від них судів та суддів.

Останнім часом факти тиску на суддів і втручання в діяльність судів набули системного та відвертого характеру, зокрема при розгляді судами справ, формуванні суддівського корпусу, призначенні суддів на адміністративні посади, вирішенні питань про відповідальність суддів. Грубо порушується визначений законом порядок притягнення суддів до відповідальності в частині встановлення її підстав, строків притягнення до неї, забезпечення суддям, стосовно яких вирішується питання про відповідальність, можливості вжити передбачених законом заходів щодо свого захисту. У діяльності суб'єктів, до компетенції яких належить вирішення питань про відповідальність суддів, у деяких випадках вбачається упереджений підхід та намагання вчинити розправу над суддями за їхню професійну діяльність.

Указом Президента України від 9 жовтня 2008 року N 911/2008 "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України VI скликання та призначення позачергових виборів" припинено повноваження Верховної Ради України VI скликання та призначено позачергові вибори до Верховної Ради України на 7 грудня 2008 року.

До початку виборчого процесу політичною партією "Блок Юлії Тимошенко" цей Указ оскаржено до Окружного адміністративного суду міста Києва. Для забезпечення позову ухвалою цього суду від 10.10.2008 (суддя Келеберда В.І.) зупинено дію зазначеного Указу Президента та заборонено Центральній виборчій комісії проводити будь-які дії щодо початку виборчого процесу.

У цей же день Указом Президента від 10 жовтня 2008 року N 921/2008 внесено зміну до Указу Президента України від 2 лютого 2007 року N 73, якою виключено статтю 1 цього Указу про призначення судді Шевченківського районного суду міста Києва Келеберди В.І. на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва в межах п'яти років, тобто фактично звільнено цього суддю із займаної посади. Крім того, Прокуратурою міста Києва порушено кримінальну справу відносно Келеберди В.І. за статтею 375 Кримінального кодексу України (постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови).

Зазначена ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду України.

У зв'язку з розглядом цієї справи з 11 жовтня 2008 року робота Окружного адміністративного суду міста Києва та Київського апеляційного адміністративного суду заблокована представниками політичних партій та народними депутатами України. Блокування роботи судів проявилось у фізичному перешкоджанні здійсненню судочинства, психологічному тиску на суддів та працівників суду, незаконному позбавленні волі суддів. На день проведення Пленуму ВАСУ ці суди не можуть здійснювати судочинство не тільки в зазначеній справі, а й у інших справах, у яких судового захисту потребують тисячі громадян України.

Користуючись недоторканістю та правом безперешкодного відвідування органів державної влади, передбаченим частиною 3 статті 17 Закону України "Про статус народного депутата", 13 жовтня 2008 року близько 20 народних депутатів України, не пояснюючи мети відвідування, зайшли до приміщення Вищого адміністративного суду України та блокували роботу голови суду, перебуваючи у його службовому кабінеті та перешкоджаючи виконувати посадові обов'язки, порушували нормальний режим роботи суду касаційної інстанції ходінням по коридорах поверхів, де розташовані службові кабінети суддів та працівників суду. Зайшовши до службового кабінету заступника Голови Вищого адміністративного суду України Цуркана М.І., п'ятеро народних депутатів, із його слів, ображали суддю, заважали працювати, не давали можливості вийти з кабінету та шляхом застосування насильства заволоділи двома мобільними телефонами - особистим і службовим. Результатом цих дій стала госпіталізація Цуркана М.І. з діагнозом "Гіпертонічний криз".