Звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави (її компетентних органів) від засудження особи, яка вчинила злочин, та застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Закриття справ щодо таких осіб є проявом загальної тенденції розвитку кримінального законодавства у напрямі пом'якшення відповідальності за злочини невеликої та середньої тяжкості, вчинені вперше, законодавчим втіленням державного гуманізму, наданням державою людині, яка оступилася, можливості виправитися. Водночас звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи.

Законодавством передбачено такі види звільнення від кримінальної відповідальності та покарання:

1) у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 Кримінального кодексу України; далі - КК); 2) примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК); 3) передачею особи на поруки (ст. 47 КК); 4) зміною обстановки (ст. 48 КК); 5) закінченням строків давності (ст. 49 КК); 6) внаслідок акту амністії, а також у зв'язку з помилуванням; 7) у зв'язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК); 8) за наявності спеціальних підстав, зазначених у ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 401 КК.

Раніше закриття кримінальних справ здійснювали слідчі за згодою прокурора. Однак Верховна Рада України Законом від 12 липня 2001 р. № 2670-III внесла зміни до статей 7 - 11-1 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК), згідно з якими визначено спеціальний порядок закриття справ: прокурор (а також слідчий за згодою прокурора) за наявності підстав складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Згідно з частинами 2-4 ст. 7-1 КПК до направлення кримінальної справи до суду особі повинно бути роз'яснено сутність обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності та повідомлено про право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави. Направлення кримінальної справи до суду з підстав, зазначених у цій статті, не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує. У такому випадку провадження у справі триває у звичайному порядку.

Прокурор або слідчий у разі винесення постанови про направлення справи до суду у випадках, передбачених у ч. 1 ст. 7-1 КПК, повинні ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника із цією постановою, а також за їх вимогою - з усіма матеріалами справи та роз'яснити їх права, передбачені КПК.

Такі кримінальні справи можуть бути закриті судом як при попередньому розгляді, так і після розгляду справи в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 248 КПК за наявності визначених у законі обставин (ст. 6, ч. 1 ст. 7, статті 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 КПК) суддя своєю мотивованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом. Копія постанови протягом трьох діб після її винесення надсилається сторонам.

Якщо під час судового розгляду справи будуть установлені вищезазначені підстави для її закриття, суд відповідно до ч. 1 ст. 282 КПК, вислухавши думку учасників судового розгляду і висновок прокурора, своєю мотивованою ухвалою, а суддя - постановою закриває справу.

У випадку, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком, вона має бути розглянута у судовому засіданні в загальному порядку, із проведенням судового слідства. Повинні бути з'ясовані всі визначені законом питання; зокрема, необхідно роз'яснити обвинуваченому підставу звільнення його від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави (ч. 2 ст. 7-1 КПК); з'ясувати, чи відшкодовано завдану злочином шкоду; заслухати думку учасників процесу з цього приводу тощо. Тільки після цього, в разі наявності законних підстав та за відсутності заперечень з боку зазначених осіб, справу може бути судом закрито, а особу - звільнено від кримінальної відповідальності.

Згідно зі статистичними даними, у 2002 р. на розгляд до судів загальної юрисдикції України надійшло 120 315 постанов про звільнення осіб від кримінальної відповідальності, з них розглянуто 115 848 постанов, задоволено - 111 749. У тому числі про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (щодо невстановлених осіб, які вчинили злочини; ч. 3 ст. 11-1 КПК) розглянуто 97 328 постанов, з яких задоволено 94 835.

Кількість осіб, щодо яких суд виніс постанови про звільнення від кримінальної відповідальності за нереабілітуючих підстав, становила 17 312, відмовлено у звільненні щодо 1090 осіб.

У 2002 р. за справами, які надійшли з обвинувальним висновком, суди загальної юрисдикції усього закрили справи стосовно 14 337 осіб, у тому числі: у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 7-2 КПК) - 1462; примиренням обвинуваченого з потерпілим (ст. 8 КПК) - 1239; зміною обстановки (ст. 7 КПК) - 2468; передачею на поруки (ст. 10 КПК) - 1232; внаслідок акту амністії (п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК) - 1221 тощо.

Деякі органи досудового слідства допускають тяганину, розслідування справ, що направляються до суду з постановами для вирішення питання про їх закриття, провадиться неповно, поверхово. Як правило, провадження у справах незаконно зупиняється без проведення необхідних розшукових чи слідчих дій, а після закінчення строків притягнення до кримінальної відповідальності виноситься постанова про направлення справи до місцевого суду для її закриття.

Iнколи справи роками не вирішувались у зв'язку з безпідставним зупиненням слідства (Алчевський міський відділ міліції Луганської області, Придніпровський районний відділ внутрішніх справ м. Черкас тощо). Такі ж порушення допускали органи досудового слідства Дніпропетровської, Закарпатської, Iвано-Франківської, Кіровоградської, Львівської, Рівненської, Сумської областей та Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухиляється від слідства або суду, і відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. Проте трапляються випадки, коли деякі органи досудового слідства незаконно направляють у суди справи для закриття у зв'язку із закінченням строків давності стосовно осіб, які ухиляються від правоохоронних органів.

Так, справа стосовно Р., яку було порушено у 1992 р. за ст. 215 КК 1960 р., направлена до Васильківського районного суду Київської області для вирішення питання про закриття у зв'язку із закінченням строків давності. Але суд обгрунтовано повернув справу прокурору для проведення досудового слідства, оскільки особа, котра вчинила злочин, була встановлена, але ухилялася від слідства.

Відповідно до ст. 7-1 КПК прокурор або слідчий зобов'язаний перед направленням справи до суду для вирішення питання про її закриття пред'явити обвинувачення особі, яка підозрюється у вчиненні злочину. Незважаючи на це, органи досудового слідства Кіровоградської області ведуть дискусію із судами загальної юрисдикції про доцільність виконання зазначеної вимоги закону, а деякі слідчі органів внутрішніх справ Дніпропетровської, Луганської, Львівської, Сумської та інших областей взагалі не пред'являють обвинувачення особам, які підозрюються у вчиненні злочинів.

В основному постанови органів досудового слідства відповідають вимогам чинного законодавства. У них зазначаються анкетні дані, сутність пред'явленого обвинувачення, докази вини, підстави і мотиви звільнення особи від кримінальної відповідальності. Варто визнати доцільною практику тих слідчих та прокурорів, які виносять мотивовані постанови про направлення справи до суду на зразок обвинувального висновку.

Відповідно до статей 7 - 11-1 КПК прокурор або слідчий за наявності для того підстав зобов'язаний складати мотивовану постанову про закриття кримінальної справи. А відповідно до ст. 130 КПК у постанові має бути обгрунтування щодо прийнятого рішення. Це є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу. Проте зазначені вимоги закону слідчі нерідко ігнорують.

Так, окремі постанови про закриття справ, винесені органами досудового слідства Донецької, Тернопільської, Хмельницької областей і м. Києва, не завжди відповідають вимогам чинного законодавства. Досить часто слідчі не вказують усіх відомостей про особу, котра вчинила злочин, статтю КК, за якою їй пред'явлено обвинувачення, дані про потерпілих, кому і які збитки заподіяні злочином тощо.

Деякі слідчі органів внутрішніх справ Автономної Республіки Крим замість винесення мотивованої постанови у справах цієї категорії у заздалегідь заготовленні бланки постанов вносили лише відомості про особу, яка вчинила злочин.

Не всі слідчі органів міліції Донецької, Луганської, Тернопільської, Черкаської і Чернівецької областей ознайомлювали потерпілих із постановами про закриття справ, що є порушенням положень ч. 4 ст. 7-1 КПК. Невиконання передбачених у цій статті процесуальних дій є підставою для повернення справи прокурору для усунення виявлених порушень у порядку ст. 249-1 КПК. Однак деякі місцеві суди цих вимог закону не дотримувалися.

Нерідко слідчі також не виконували положень закону (ч. 2 ст. 7-1 КПК) щодо роз'яснення сутності обвинувачення особі, яка вчинила злочин, перед направленням справи до суду, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави. Такі порушення закону допускали органи досудового слідства Ленінградського (нині Святошинського) і Дарницького райо-нів м. Києва, Ленінського району м. Севастополя.

Iноді слідчі в резолютивних частинах постанов вказували взаємовиключні підстави для звільнення осіб від кримінальної відповідальності.

Так, у постанові про закриття справи, направленої до Iршавського районного суду Закарпатської області, за фактом крадіжки майна з кіоску Довженківського лісокомбінату слідчий зазначив, що справа підлягає закриттю з двох підстав: у зв'язку із закінченням строків давності та за відсутністю складу злочину.

Деякі слідчі помилково розуміють зміну обстановки (ст. 7 КПК) як перебування особи у місцях позбавлення волі за вчинення іншого злочину.

Такі порушення допускали органи досудового слідства Новоград-Волинського району Житомирської області, Яворівського району Львівської, м. Теребовля Тернопільської області та інші.

Не всі слідчі при підготовці постанов враховують те, що відповідно до ст. 48 КК (у зв'язку зі зміною обстановки) справи підлягають закриттю лише стосовно осіб, які вперше вчинили злочин. Усупереч вимогам цієї статті деякі органи досудового слідства Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської і Полтавської областей направляли до суду постанови про звільнення від кримінальної відповідальності раніше судимих осіб (судимість яких у встановленому законом порядку не знята і непогашена).

Місцеві суди, розглядаючи такі постанови, обгрунтовано відмовляли органам досудового слідства у закритті справ з нереабілітуючих підстав.

Згідно зі ст. 48 КК не можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки особи, які вчинили тяжкий злочин, проте органи досудового слідства інколи виносять постанови про закриття справ і щодо таких осіб. Зазначені порушення закону допускали деякі органи досудового слідства Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Полтавської, Херсонської, Чернівецької областей та м. Севастополя.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК) і передачею на поруки (ст. 47 КК) допускається за умови, якщо особа після вчиненого злочину щиро покаялася. Проте мали місце випадки, коли органи досудового слідства направляли до судів постанови про звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які не визнали свою вину (Жовтневий районний відділ міліції м. Луганська, міський відділ міліції м. Феодосії та інші).

Iноді працівники органів досудового слідства та суду при закритті справ посилалися на норми закону, які втратили чинність.

Так, слідчі Криничанського району Дніпропетровської області при винесенні після 12 липня 2001 р. постанов про закриття справ у зв'язку із закінченням строків давності посилалися на п. 3 ч. 1 ст. 6 КПК, хоча ця норма закону вже не діяла (виключена на підставі Закону від 12 липня 2001 р. № 2670-III). Криничанський районний суд, який розглядав ці справи, не виправив зазначених порушеннь закону, припустившись тієї ж помилки.

Узагальнення засвідчило, що суди в основному дотримуються правових підстав та встановленого кримінально-процесуальним законом порядку звільнення осіб від кримінальної відповідальності, проте деякі суди все ж допускали порушення закону.

Згідно зі ст. 241 КПК справа має бути призначена до попереднього розгляду в строк, протягом якого можна з'ясувати всі визначені законом питання, але цей строк не повинен перевищувати 30 діб з дня надходження справи до суду. Однак в окремих випадках суди безпідставно не призначали справи до попереднього розгляду тривалий час.

Наприклад, у Радехівському районному суді Львівської області виявлені випадки, коли від 1 до 2 років справи зазначеної категорії безпідставно не призначалися до розгляду. Такі ж порушення закону допускали Рогатинський і Долинський районні суди Iвано-Франківської області.

Місцеві суди розгляд справ цієї категорії у судовому засіданні в основному здійснюють відповідно до чинного законодавства, тобто за участю потерпілого, цивільного позивача, прокурора, самого обвинуваченого, за винятком випадків, коли особу не встановлено (ч. 3 ст. 11-1 КПК) та захисника.

Однак деякі місцеві суди Волинської, Львівської, Одеської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької областей, порушуючи кримінально-процесуальний закон, розглядали справи без участі прокурора та сторін, не оголошували склад суду, не роз'яснювали процесуальні права учасникам процесу та не надсилали сторонам у справі копії постанов слідчих органів про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

У 2001 р. було прийнято новий КК, в якому скасовано караність деяких діянь, що має зворотну дію в часі. Але незважаючи на таку декриміналізацію, окремі органи досудового слідства та місцеві суди Запорізької, Дніпропетровської, Львівської областей у постановах про закриття справ усупереч вимогам ч. 1 ст. 5 КК продовжували посилатися на ст. 7 КПК (зміна обстановки), а не на п. 2 ст. 6 КПК (відсутність складу злочину), через що порушувалися права громадян.

Так, закриваючи справу щодо Б. та Я., обвинувачених за ч. 2 ст. 80-3 КК 1960 р., Жидачівський районний суд Львівської області помилково зазначив, що справа підлягає закриттю внаслідок зміни обстановки, оскільки вчинене діяння втратило суспільну небезпечність у зв'язку з декриміналізацією. Такі ж помилки допускали Дрогобицький міський суд Львівської області, Мелітопольський і Хортицький районні Запорізької області, Кіровський районний м. Дніпропетровська та інші.

Військовий місцевий суд Ужгородського гарнізону помилково закрив справу стосовно К. у зв'язку зі зміною обстановки, тоді як необхідно було закрити справу у зв'язку з його смертю (п. 8 ст. 6 КПК).

Ухилення особи, яка вчинила злочин, від слідства або суду є підставою для зупинення перебігу строку давності (ч. 2 ст. 49 КК). У зв'язку з цим суди, розглядаючи справи зазначеної категорії, зобов'язані перевірити законність направлення органами досудового слідства до суду постанов про звільнення осіб від кримінальної відповідальності. Однак деякі суди не завжди перевіряють обгрунтованість прийнятого органом досудового слідства рішення, внаслідок чого передчасно виносять постанови про закриття справ. Такі порушення закону виявлені у Дніпропетроській, Черкаській та інших областях.

Відповідно до Закону від 12 липня 2001 р. № 2670-III КПК доповнено новою статтею - 11-1 (порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності), через що в судовій практиці виникло питання щодо застосування строку давності у справах, в яких не встановлено особу, котра вчинила злочин. Згідно з ч. 3 цієї статті справу, в якій у ході досудового розслідування не встановлено особу, котра вчинила злочин, суд вправі закрити за підставою, передбаченою ч. 2 ст. 49 КК, тобто особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло 15 років.