Вищий господарський суд України надсилає огляд практики розгляду справ про банкрутство.

1. Невиконання кредитором покладеного на нього обов'язку щодо подання доказів обгрунтованості вимог до боржника тягне за собою відмову у задоволенні цих вимог.

До господарського суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю (далі - товариство) із заявою про вимоги до підприємства - боржника у зв'язку з порушенням справи про його банкрутство. Поряд з іншими товариством заявлено вимогу на суму вартості майна, переданого ним підприємству за договором схову.

Задовольнивши решту заявлених вимог, суд відмовив у визнанні вимог на суму вартості переданого за договором схову майна з огляду на ненадання кредитором доказів на підтвердження наявності зобов'язання боржника перед кредитором. Апеляційна інстанція залишила ухвалу без зміни з тих же мотивів.

У касаційній скарзі товариство просило визнати його майнові вимоги у повному обсязі з посиланням на невиконання судом покладеного на нього відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України обов'язку щодо витребування у разі недостатності поданих сторонами доказів усіх необхідних для вирішення спору документів і матеріалів та оцінку ним доказів без дотримання вимог статті 43 названого Кодексу про всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, суд у своїх ухвалах неодноразово звертав увагу кредитора на необхідність надання суду документів, які засвідчували б передачу майна на схов: товарних накладних, актів приймання - передачі тощо.

Відповідно до частини першої статті 33 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Частинами першою і п'ятою статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" також визначено обов'язок подання кредитором на розгляд суду відповідних документів на підтвердження своїх вимог до боржника.

З огляду на невиконання кредитором обов'язку щодо обгрунтування своїх вимог судом правомірно відмовлено у їх визнанні.

2. До реєстру вимог кредиторів може бути включено й таку, що випливає із іншого, крім грошового, зобов'язання за умови заявлення цієї вимоги у грошовому еквіваленті.

Ухвалою господарського суду відмовлено у визнанні вимог підприємства до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - товариство), які випливають із зобов'язання товариства сплатити підприємству вартість його внеску до статутного фонду, з тих мотивів, що названі вимоги не є грошовими зобов'язаннями боржника і тому не підлягають задоволенню у процедурі провадження у справі про банкрутство.

У касаційній скарзі підприємство просило скасувати ухвалу та визнати заявлені вимоги з посиланням на невідповідність висновків суду вимогам статті 151 Цивільного кодексу України і статті 54 Закону України "Про господарські товариства".

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку про невідповідність винесеної судом ухвали вимогам закону з огляду на таке.

Статтею 1 Закону неплатоспроможність визначається як неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, а грошове зобов'язання - як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Кредитором відповідно до названої статті Закону є особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.

Відповідно до статті 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді.

Як вбачається з матеріалів справи, вимоги до боржника заявлялися у грошовому еквіваленті, а саме йшлося про виплату підприємству вартості його внеску до статутного фонду товариства.

З огляду на викладене висновок суду про те, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню у процедурі провадження у справі про банкрутство, є безпідставним.

3. План санації боржника підлягає затвердженню господарським судом лише у разі його відповідності вимогам закону щодо змісту, порядку схвалення і подання на затвердження господарського суду.

З метою відновлення платоспроможності боржника та задоволення заявлених до нього вимог комітетом кредиторів було схвалено план його санації та подано останній на затвердження господарського суду.

Ухвалою господарського суду, залишеною без зміни постановою апеляційної інстанції, названий план санації боржника було затверджено.

Не погоджуючись з судовими актами зі справи, кредитор, за заявою якого порушено справу про банкрутство, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просив скасувати названі акти та відмовити у затвердженні плану санації. В обгрунтування своїх вимог кредитор посилався на невідповідність затвердженого плану санації вимогам законодавства про банкрутство, а саме відсутність у плані заходів щодо відновлення платоспроможності боржника та порушення комітетом кредиторів порядку його схвалення.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку про неправильне застосування судом норм законодавства з огляду на таке.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) план санації боржника вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів кредиторів - членів комітету кредиторів. Частиною дев'ятою статті 16 Закону визначено, що рішення комітету кредиторів вважається прийнятим більшістю голосів кредиторів, якщо за нього проголосували присутні на комітеті кредитори, кількість голосів яких визначається за правилами частини четвертої цієї статті Закону.

Водночас у матеріалах справи відсутні відомості щодо кількісного складу членів комітету кредиторів та розподіл між ними голосів. До того ж матеріалами справи підтверджується той факт, що частина кредиторів була позбавлена можливості взяти участь у засіданні комітету з огляду на невиконання керуючим санацією передбаченого частиною четвертою статті 18 Закону обов'язку щодо письмового повідомлення членів комітету кредиторів про дату і місце проведення засідання комітету, а так само була позбавлена можливості ознайомитися з планом санації за два тижні до проведення комітету. Окремі кредитори не брали участі в обговоренні плану з огляду на відхилення їх письмового прохання про перенесення засідання комітету на інший час.

Таким чином за відсутності доказів схвалення комітетом кредиторів плану санації боржника судом винесено ухвалу про затвердження цього плану, незважаючи на те, що він безпосередньо стосується прав кредиторів, яких не залучено до участі у його обговоренні.

Абзацами другим і третім частини першої статті 18 Закону визначено вимоги щодо змісту плану санації, який повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів (за їх наявності) у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань. План санації повинен також передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Затверджений судом план санації зазначених умов не містив.

Крім того, план санації було подано до господарського суду неуповноваженою на це особою, оскільки відповідно до абзацу п'ятого частини п'ятої статті 18 Закону схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів має подаватися до господарського суду виключно керуючим санацією.

З огляду на невідповідність плану санації за його змістом вимогам Закону , порушення порядку його схвалення та подання на затвердження до господарського суду касаційною інстанцією скасовано судові акти зі справи та відмовлено у затвердженні плану санації.

4. Прийняття судом позовної заяви про визнання недійсним договору, невиконання якого стало підставою для звернення кредитора до суду із заявою про порушення справи про банкрутство неплатоспроможного боржника, є підставою для зупинення провадження у справі про банкрутство до вирішення судом пов'язаної з нею справи.

Компанія звернулася до господарського суду із заявою про визнання банкрутом підприємства, неспроможного сплатити визнаний ним у відповіді на претензію борг.

Ухвалою господарського суду порушено провадження у справі про банкрутство названого боржника та призначено підготовче засідання суду з викликом представників сторін.

За результатами підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою заявника зобов'язано подати до офіційних друкованих органів у десятиденний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство підприємства, призначено розпорядника майна боржника, зобов'язано арбітражного керуючого надати суду реєстр вимог кредиторів, визначено дати попереднього засідання господарського суду та скликання перших загальних зборів кредиторів, а також зобов'язано боржника надати розпоряднику майна бухгалтерські, фінансові та інші документи, що стосуються його господарської діяльності.

Боржник у своїй касаційній скарзі просив скасувати ухвалу зі справи з посиланням на те, що її винесено з порушенням норм процесуального права: господарським судом не було зупинено провадження зі справи до розгляду пов'язаної з нею справи зі спору про визнання частково недійсним договору, укладеного компанією з підприємством; крім того, боржник не був повідомлений про час і місце підготовчого засідання суду.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку про неправильне застосування судом норм законодавства з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що підготовче засідання проведено судом іншого, ніж зазначено в ухвалі, дня і без участі представника боржника, якого не повідомлено належним чином про час і місце засідання суду. В оскаржуваній ухвалі, винесеній за результатами цього засідання, зазначалося, що попередньо призначене засідання було перенесено за клопотанням боржника, проте судом не було винесено відповідну ухвалу про відкладення розгляду справи із зазначенням часу і місця проведення наступного засідання, як цього вимагає частина друга статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд судом справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є порушенням норм процесуального права, що є безумовною підставою для скасування судового рішення (пункт 2 частини другої статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частинами четвертою і одинадцятою статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у підготовчому засідання суду має бути здійснено оцінку поданих документів та розглянуто обгрунтованість заперечень боржника і за результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника винесено ухвалу, у якій підлягає визначенню, зокрема, розмір вимог кредитора, який подав заяву про порушення справи про банкрутство.

У відзиві на заяву про порушення справи про банкрутство боржник заперечував безспірність вимог кредитора, посилаючись на підписання відповіді на претензію неуповноваженою на це особою та звернення боржника до суду з позовом про визнання частково недійсним договору, з яким пов'язане виникнення боргового зобов'язання. Водночас боржник просив зупинити провадження у справі до розгляду господарським судом поданої ним позовної заяви про визнання договору частково недійсним.

За наявності обставин, передбачених статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, у даному випадку неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, а саме про визнання частково недійсним договору, господарський суд повинен був зупинити провадження у справі.