Верховна Рада України 5 квітня 2001 р. прийняла Закон N 2350-III "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення правил дорожнього руху" (далі - Закон). Згідно із Законом змінено порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті, передбачені статтями 121, 122, 122-1, 122-2, 123, 124, 130, 132 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП), які раніше розглядала Державна автомобільна інспекція (далі - ДАІ), - тепер це право надано лише судам.

У 2003 р. суди розглянули 2 млн. 850 тис. 655 справ про правопорушення, передбачені зазначеними статтями КпАП, з винесенням постанов щодо 2 млн. 851 тис. 117 осіб, що на 30% більше, ніж в аналогічному попередньому періоді (у 2002 р. - 2 млн. 192 тис. 396)**. Для належного оформлення суди повернули 62 тис. 174 матеріали (38 тис. 549), що на 61,3% більше.

З різних підстав закрито провадження у справах щодо 186 тис. 218 осіб (139 тис. 158), що більше на 33,8%. До закриття справ призводить, зокрема, недотримання при складенні протоколу про адміністративне правопорушення уповноваженими посадовими особами ДАІ вимог ст. 38 КпАП щодо строків накладення адміністративного стягнення та несвоєчасне надсилання матеріалів до судів. У зв'язку із закінченням цих строків суди закрили провадження у справах щодо 107 тис. 484 осіб, що на 55,6% більше. Питома вага зазначених осіб складала 3,8% (3,1%) від числа осіб, щодо яких справи розглянуто з винесенням постанов.

Кількість осіб, звільнених судами від адміністративної відповідальності за малозначністю правопорушення з усним зауваженням на адресу правопорушника (ст. 22 КпАП, зросла на 1,4% і становила 48 тис. 940 осіб (48 тис. 260).

До адміністративної відповідальності суди притягнули 2 млн. 663 тис. 790 осіб (2 млн. 52 тис. 280), що на 29,8% більше. Штраф накладено на 1 млн. 838 тис. 75 осіб (1 млн. 534 тис. 507), або на 69% від кількості притягнутих до адміністративної відповідальності. Його загальна сума становила 64 млн. 399 тис. грн. (57 млн. 599 тис. грн.), з них добровільно сплачено 25 млн. 309 тис. грн., або 39,3% (23 млн. 699 тис. грн., або 41,1%). Попередження застосовано до 769 тис. 310, або 28,9% (465 тис. 886, або 22,7%), позбавлення спеціального права - до 56 тис. 405, або 2,1% (51 тис. 887, або 2,5%), оплатне вилучення предмета - до 100 осіб (78).

Як свідчить судова практика, посадові особи ДАІ при оформленні та направленні до суду адміністративних матеріалів про недодержання водіями транспортних засобів правил дорожнього руху та експлуатації транспорту допускали порушення, які призводили до повернення цих матеріалів на дооформлення або до закриття справ.

На дооформлення поверталася значна частина адміністративних матеріалів аналізованої категорії, що здебільшого призводило до закінчення строків накладення адміністративних стягнень, передбачених ст. 38 КпАП.

Причиною повернення матеріалів було те, що посадові особи ДАІ не виконували належним чином вимоги ст. 256 КпАП, а саме: вказували не всі анкетні дані правопорушника (рік, число, місяць та місце народження), його точну адресу, місце роботи, посаду, а також необхідні відомості про особу, яка склала протокол (прізвище, ім'я та по батькові, посада, службові телефони). Через неточні та неправильні записи у протоколах про місце проживання правопорушників суди витрачали додаткові кошти на повторні виклики. Крім того, це призводило до пропуску строків накладення адміністративних стягнень.

Відповідно до ст. 256 КпАП у протоколі про адміністративне правопорушення крім місця, часу вчинення і суті останнього слід зазначати нормативний акт, яким передбачено відповідальність за нього, наводити пояснення правопорушника, інші відомості, необхідні для вирішення справи. На практиці ж у деяких протоколах не зазначалася частина статті КпАП, якою передбачено відповідальність за вчинене правопорушником діяння. У матеріалах справи нерідко не було доказів, які б підтверджували факт вчинення особою правопорушення, даних про те, чи притягалася вона до адміністративної відповідальності раніше, а також пояснень цієї особи, свідків або підписів останніх.

У судах Автономної Республіки Крим мали місце випадки, коли матеріали про правопорушення, пов'язані з пошкодженням транспортних засобів, надсилалися до суду без належних доказів щодо розміру шкоди, характеру пошкоджень та їх усунення.

У деяких протоколах виявлено виправлення та закреслення. У Львівській, Полтавській, Київській, Херсонській областях використовувалися старі бланки протоколів, які не відповідали вимогам ст. 256 КпАП та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС) від 22 лютого 2001 р. N 185; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 березня 2001 р. за N 272/5463). Нерідко працівники ДАІ матеріали справи не підшивали, аркуші в ній не нумерували, опис цих матеріалів не складали.

Судова практика свідчить про те, що суди, як правило, реагували на порушення, допущені посадовими особами ДАІ при оформленні адміністративних матеріалів.

Наприклад, місцеві суди Львівської області та м. Львова при виявленні таких порушень повертали матеріали справи для проведення додаткової перевірки. Деякі місцеві суди направляли начальникам відділів та управлінь органів внутрішніх справ подання про вжиття заходів щодо усунення зазначених у них недоліків. Зокрема, 12 липня 2001 р. та 16 січня 2002 р. голова Шевченківського районного суду м. Львова направив подання з цього приводу начальникам управлінь МВС у Львівській області та у м. Львові, у зв'язку з чим із працівниками ДАІ було проведено додаткові заняття з вивчення чинного законодавства, зобов'язано їх перевіряти повноту й відповідність закону матеріалів про адміністративні правопорушення, розроблено типові вимоги щодо складення протоколів.

До основних недоліків, які призводили до закриття справ, належать несвоєчасне направлення до суду адміністративних матеріалів органами ДАІ, а також направлення всупереч вимогам ст. 221 КпАП тих матеріалів, які йому не підвідомчі.

Згідно зі ст. 257 КпАП протокол надсилається органові (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення, але в законі не зазначено, протягом якого строку. Це було причиною того, що матеріали надходили до суду після закінчення строків накладення адміністративного стягнення.

Згідно зі ст. 38 КпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - через два місяці з дня його виявлення.

Досить часто працівники ДАІ направляли матеріали до суду за кілька днів до закінчення двомісячного строку накладення адміністративного стягнення або навіть після нього, що робило неможливим виклик правопорушників для розгляду справи. Через зазначені недоліки місцеві суди Житомирської області закрили 337 справ.

Наприклад, протокол про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КпАП, було складено щодо А. 14 січня 2002 р., а до Нижньосірогозького районного суду Херсонської області він надійшов лише 11 березня того ж року, що фактично виключало можливість виклику цієї особи та розгляду справи. Таке ж порушення було допущено в аналогічній справі щодо Г., в якій протокол, складений 19 січня 2002 р., надійшов до суду аж через два місяці.

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська постановою від 6 серпня 2001 р. закрив провадження в адміністративній справі щодо К., який притягався до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КпАП, у зв'язку з тим, що минули встановлені законом строки накладення адміністративного стягнення (адміністративне правопорушення було вчинено 2 червня, а матеріали надійшли до суду лише 6 серпня 2001 р.).

З тієї ж підстави Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська закрив адміністративну справу щодо Є., а Васильківський районний суд Дніпропетровської області - щодо В. і Л.

Нерідко направлення в суд адміністративних матеріалів після закінчення строків накладення адміністративного стягнення пов'язане з тим, що працівники підрозділу ДАІ, на території якого було вчинено правопорушення, відповідно до вимог ч. 2 ст. 276 КпАП спочатку направляли матеріали до органів ДАІ за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання правопорушника і лише після цього матеріали потрапляли до суду.

Суди обгрунтовано закривали провадження у справах у разі закінчення строків, визначених у ст. 38 КпАП, однак при цьому винні особи уникали відповідальності.

Законом із ч. 2 ст. 122 КпАП виключено адміністративну відповідальність за перевищення водіями транспортних засобів установлених обмежень швидкості руху менше ніж на 20 кілометрів на годину. Незважаючи на це працівники ДАІ необгрунтовано складали протоколи про адміністративні правопорушення у разі вчинення таких дій, що в подальшому також призводило до закриття справи судом.

Траплялося, що до суду надходили матеріали щодо осіб, які на момент вчинення протиправних дій не досягли шістнадцятирічного віку, що згідно з п. 2 ст. 247 КпАП виключає провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Так, 26 травня 2001 р. інспектор ДАІ склав і направив до суду протокол щодо неповнолітнього Ш., який керував мотоциклом, не маючи посвідчення водія. Голова Камінь-Каширського районного суду Волинської області постановою від 1 червня того ж року на підставі п. 2 ст. 247 КпАП провадження у справі закрив. Однак через п'ять днів Ш. був затриманий з тих же підстав і інспектор ДАІ знову склав щодо нього протокол та направив цей документ до того ж суду, який і цього разу постановою від 8 червня 2001 р. провадження у справі щодо Ш. закрив.

Аналіз судової практики свідчить, що суди в основному правильно застосовували законодавство про адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху. Водночас у справах про перевищення водіями швидкості руху, невиконання вимог про зупинку, порушення правил проїзду залізничних переїздів та експлуатації транспортних засобів, також про керування ними особами, які перебували у стані сп'яніння, виявлено багато помилок, допущених як працівниками ДАІ, так і суддями.