Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Шаповала Володимира Миколайовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Пшеничного Валерія Григоровича - суддя-доповідач,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Станік Сюзанни Романівни,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави" від 29 листопада 2003 року N 1387 (Урядовий кур'єр, 2003 р., 4 грудня).

Заслухавши суддю-доповідача Пшеничного В.Г. та розглянувши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 53 народних депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням про визнання неконституційними положень Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави" (далі - Указ), який, на їх думку, суперечить положенням статті 106 Конституції України та Закону України "Про дипломатичну службу".

Автори конституційного подання висловили твердження, що у зазначеному Указі, виданому Президентом України:

- "перевищено повноваження у сфері кадрової політики Міністерства закордонних справ України;

- передано частину повноважень Президента України щодо здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави іншому органу, що заборонено Конституцією України, а саме - надано невластиві та неконституційні функції координації та контролю Головному управлінню з питань зовнішньої політики Адміністрації Президента України".

2. Друга колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 2 лютого 2005 року відмовила у відкритті конституційного провадження у цій справі на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України", та непідвідомчість Конституційному Суду України порушених у конституційному поданні питань.

3. Відповідно до Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (частина перша статті 152) .

Згідно із Законом України "Про Конституційний Суд України" у конституційному поданні повинно бути зазначено правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта або його окремих положень (пункт 4 частини другої статті 39) .

4. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Конституційний Суд України виходить з такого.

4.1. Суб'єкт права на конституційне подання, оспорюючи Указ в цілому, обґрунтовує неконституційність положень лише статей 4, 5 Указу. При цьому автори не наводять правового обґрунтування тверджень щодо неконституційності інших положень Указу, а саме - статей 1, 2, 3, 6.

4.2. Статтею 4 оспорюваного Указу передбачається, що кандидатури на посади керівників та заступників керівників структурних підрозділів Міністерства закордонних справ України, радників-посланників та радників дипломатичних представництв України в іноземних державах та при міжнародних організаціях, а також осіб, на яких покладається тимчасове виконання обов'язків глави дипломатичного представництва України в іноземній державі, попередньо погоджуються в установленому порядку з Президентом України.

Основний Закон України закріплює перелік конкретних повноважень Президента України, в тому числі на основі та на виконання Конституції та законів України видавати укази і розпорядження. Президент України представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України (пункт 3 частини першої статті 106 Конституції України) .

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство закордонних справ України, яке затверджене Указом Президента України від 3 квітня 1999 року N 357 (в редакції Указу Президента України від 14 вересня 2000 року N 1069) , Міністерство як центральний орган виконавчої влади є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин України та координації заходів у цій сфері.

Разом з тим, у Конституції України немає будь-яких положень, які передбачали б необхідність попереднього погодження кандидатур на посади окремих працівників дипломатичної служби з Президентом України. Отже, зазначене питання не дістало врегулювання в Конституції України.