Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Пшеничного Валерія Григоровича - суддя-доповідач,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

розглянув питання щодо відкриття конституційного провадження за конституційним поданням Міністерства оборони України про офіційне тлумачення терміна "власні транспортні засоби", що застосовується у статті 1 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" від 11 грудня 1991 року N 1963-XII (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 11, ст. 150; 1997 р., N 15, ст. 117).

Заслухавши суддю-доповідача Пшеничного В.Г. та розглянувши матеріали конституційного подання, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Міністерство оборони України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням про офіційне тлумачення терміна "власні транспортні засоби", що застосовується у статті 1 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (далі - Закон), та поширення поняття "платник податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" на військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації Збройних Сил України (далі - військові установи), які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Як зазначається у конституційному поданні, практична необхідність в офіційному тлумаченні терміна "власні транспортні засоби" в Законі зумовлена потребою захисту бюджету Міністерства оборони України, а також наявністю суперечностей у чинному законодавстві і різними позиціями Міністерства оборони України та Державної податкової адміністрації України щодо сплати податку.

Відповідно до статті 1 Закону платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.

Автор конституційного подання наводить положення частини другої статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України", відповідно до якого земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими установами, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Отже, суб'єкт права на конституційне подання дійшов висновку, виходячи з буквального тлумачення законодавчих норм, що на майно, зокрема на транспортні засоби, яким військові установи володіють на праві оперативного управління, а не на праві власності, не поширюється поняття "власні транспортні засоби", передбачене статтею 1 Закону.

Автор конституційного подання констатує, що до 1 січня 2000 року згідно зі статтею 4 Закону (пільги щодо податку) бюджетні військові частини не сплачували податку з власників транспортних засобів (далі - податок).

2. Друга колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 14 вересня 2005 року відмовила у відкритті конституційного провадження у цій справі на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

3. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Конституційний Суд України виходить з такого.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначається правовий режим власності.

Положеннями Господарського кодексу України передбачено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання.

Норма статті 1 Закону не містить застережень чи винятків щодо форми власності юридичних осіб - платників податку