Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Пшеничного Валерія Григоровича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Станік Сюзанни Романівни,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни - суддя-доповідач,

розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Міністерства юстиції України про офіційне тлумачення положень частини другої статті 45 Цивільного кодексу Української РСР.

Заслухавши суддю-доповідача Чубар Л.П. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Міністерство юстиції України звернулося до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частини другої статті 45 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (втратив чинність з 1 січня 2004 року), якими встановлювалося, що недодержання форми зовнішньоторговельних угод і порядку їх підписання (стаття 568 цього Кодексу) тягне за собою недійсність угоди.

При цьому суб'єкт права на конституційне подання просить витлумачити зазначені положення Цивільного кодексу Української РСР (далі - Цивільний кодекс 1963 року) в аспекті таких питань:

- чи тягне за собою недодержання форми або порядку підписання зовнішньоекономічного (зовнішньоторговельного) договору недійсність такого договору в імперативному порядку відповідно до частини другої статті 45 Цивільного кодексу 1963 року;

- з якого моменту виникає недійсність зовнішньоекономічного (зовнішньоторговельного) договору;

- чи мають право сторони впливати на дійсність зовнішньоекономічних договорів, до яких застосовується частина друга статті 45 Цивільного кодексу 1963 року, шляхом своєї подальшої поведінки, чи вирішення цього питання залишено на розсуд судового органу;

- чи є тотожними в українському праві терміни "зовнішньоторговельна угода" (стаття 45 Цивільного кодексу 1963 року) та "зовнішньоекономічна угода" (стаття 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність") у світлі Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Міністерство юстиції зазначає, що потреба в офіційному тлумаченні положень вказаної статті викликана практичною необхідністю, "оскільки невизначеним є статус зовнішньоекономічних договорів, укладених з порушенням вимоги про два підписи".

На думку автора конституційного подання, суди загальної юрисдикції по-різному застосовують положення частини другої статті 45 Цивільного кодексу 1963 року та вимоги частини другої статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" до правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України 1 січня 2004 року.

Як приклад, Міністерство юстиції України наводить ухвалу судової колегії з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 11 червня 1999 року, якою залишено без зміни постанову Вищого арбітражного суду України від 11 січня 1997 року. Цією постановою за заявою фірми "Армор-ЛТД" перевірено рішення Вищого арбітражного суду України від 22 листопада 1996 року, яким визнано недійсним зовнішньоекономічний договір (контракт) між ВАТ "Лубнифарм" і фірмою "Армор-ЛТД", а також додатки до нього на підставі того, що вони були підписані від імені кожної сторони тільки однією особою, скасовано його і визнано договір дійсним.

В ухвалі судової колегії з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 11 червня 1999 року зазначається, що колегія Вищого арбітражного суду України на підставі оцінки доказів з'ясувала ступінь недійсності угоди і, зважаючи на те, що сторонами фактично були виконані взяті зобов'язання, дійшла правильного висновку, що рішення у справі підлягає скасуванню, та визнала договір дійсним.

Всупереч цьому, як наголошується в конституційному поданні, постановою від 12 лютого 2002 року у справі N 17/6 Вищий господарський суд України, пославшись на статтю 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та Рішення Конституційного Суду України від 26 листопада 1998 року N 16-рп/98, підтвердив необхідність двох підписів у зовнішньоекономічних договорах і визнав відповідний договір недійсним.

У конституційному поданні зазначається, що неоднозначність співвідношення статті 45 Цивільного кодексу 1963 року та Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" посилюється тим, що Цивільний кодекс 1963 року, на відміну від Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", використовує термін "зовнішньоторговельна угода", а не "зовнішньоекономічний договір" (контракт). Однак у Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженому наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 6 вересня 2001 року N 201, вживаються терміни "зовнішньоекономічний", "зовнішньоторговельний" як синоніми і зазначається, що серед нормативно-правових актів, які регулюють форму та порядок укладання і виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів), є Цивільний кодекс 1963 року (пункт 3 Положення) , в якому немає терміна "зовнішньоекономічний договір".