Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Розенка Віталія Івановича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Костицького Михайла Васильовича,

Мартиненка Петра Федоровича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тихого Володимира Павловича - суддя-доповідач,

Чубар Людмили Пантеліївни,

розглянув питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України стосовно офіційного тлумачення положень статті 78, пунктів 1, 5 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України та статті 70 Кримінального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Тихого В.П. та вивчивши матеріали конституційного подання, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. У конституційному поданні необхідність офіційного тлумачення положень статті 78, пунктів 1, 5 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України та статті 70 Кримінального кодексу України мотивується тим, що Верховний Суд України неоднаково застосовує ці норми щодо предметів і знарядь контрабанди. При цьому суб'єкт права на конституційне подання посилається на ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 7 березня 1995 року у справі Гірки І.Ф. та на додаткову постанову Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року у справі Рудика І.Л., стверджуючи, що згідно з одним рішенням Верховного Суду України цінності (майно), які незаконно переміщались через митний кордон України, є знаряддям злочину, а згідно з іншим - вони є предметами злочину. Однак в обох випадках за рішеннями Верховного Суду України згадане майно підлягає конфіскації.

2. Ухвалою Колегії суддів Конституційного Суду України з конституційних подань та звернень від 27 травня 1999 року у відкритті конституційного провадження у цій справі відмовлено на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України".

3. Із матеріалів справи вбачається, що 2 листопада 1994 року вироком Куп'янського міжрайонного (окружного) суду Харківської області громадянина України Гірку І.Ф. було визнано винним в замаху на контрабанду і засуджено за частиною другою статті 17 та статтею 70 Кримінального кодексу України до трьох років позбавлення волі із застосуванням статті 45 Кримінального кодексу України умовно з іспитовим строком два роки. Речові докази (валюту та колекцію) суд вирішив повернути Гірці І.Ф.

Протест заступника прокурора Харківської області з цього приводу президія Харківського обласного суду залишила без задоволення і вказала, що додаткове покарання до Гірки І.Ф. у вигляді конфіскації майна (речових доказів) не може бути застосовано, оскільки це не передбачено статтею 45 Кримінального кодексу України.

За протестом заступника Генерального прокурора України судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 7 березня 1995 року вирок міжрайонного суду і постанову президії обласного суду у справі Гірки І.Ф. в частині вирішення питання про речові докази скасувала, а справу направила на новий розгляд у порядку, передбаченому статтями 409, 411 Кримінально-процесуального кодексу України. В ухвалі судова колегія зазначила, що "рішення суду про повернення засудженому речових доказів, які були предметом контрабанди, прийнято всупереч вимогам пункту 1 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України, а також статті 70 Кримінального кодексу України, якою передбачено відповідальність за незаконне переміщення через митний кордон України відповідного майна, речей і цінностей. Тобто предмети контрабанди є засобом здійснення злочину і невід'ємним елементом визначення даного складу злочину. Це вимагало від суду застосування спеціальної конфіскації таких предметів і обернення їх в доход держави в порядку, передбаченому статтею 81 Кримінально-процесуального кодексу України".

Що ж до справи Рудика І.Л., то 4 січня 1995 року Заліщицький районний суд Тернопільської області визнав його винним у скоєнні злочину, передбаченого статтею 70 Кримінального кодексу України, і призначив йому покарання з застосуванням статті 44 Кримінального кодексу України - два роки позбавлення волі з відбуванням міри покарання у виправно-трудовій колонії посиленого режиму з конфіскацією всього належного йому майна, а речові докази у справі (валюту) повернув власнику - агрофірмі "Проскурів".

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Тернопільського обласного суду від 15 березня 1995 року за протестом прокурора області вирок Заліщицького районного суду з цієї справи в частині повернення валюти агрофірмі "Проскурів" скасовано і надано можливість останній вирішити дане питання в порядку цивільного судочинства.

Постановою президії Тернопільського обласного суду від 10 липня 1995 року протест Голови Верховного Суду України залишено без задоволення, а вирок районного суду та ухвалу судової колегії обласного суду - без зміни.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 29 серпня 1995 року ця постанова президії Тернопільського обласного суду за протестом Голови Верховного Суду України скасована, а вирок Заліщицького районного суду і ухвала судової колегії в кримінальних справах Тернопільського обласного суду змінені. На підставі статті 46-1 Кримінального кодексу України виконання вироку щодо Рудика І.Л. в частині основного покарання відстрочено на два роки.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 26 жовтня 1995 року протест Генерального прокурора України у цій справі залишено без задоволення.

Пленум Верховного Суду України 30 травня 1997 доповнив цю постанову таким положенням: "На підставі статті 393 Кримінально-процесуального кодексу України ухвалу судової колегії Тернопільського обласного суду від 15 березня 1995 року та ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 29 серпня 1995 року в частині визначення долі речових доказів - валюти, змінити. Виключити з них вказівку про повернення справи в частині вирішення долі цих речових доказів на судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. Справу в цій частині відповідно до вимог статті 409 Кримінально-процесуального кодексу України направити в районний суд Тернопільської області за визначенням голови Тернопільського обласного суду для розгляду в порядку, передбаченому статтею 411 Кримінально-процесуального кодексу України".