Заслухавши та обговоривши доповідь голови Ради суддів України П.П.Пилипчука "Про стан дотримання в державі вимог Конституції і законів України щодо забезпечення самостійності судів та незалежності суддів", VIII з'їзд суддів України констатує: Конституцією України (статті 6, 126, 129) передбачено здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Визначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією та законами України.

Незалежність судової влади у демократичному суспільстві визнається найголовнішою гарантією дії принципу верховенства права, надійного і справедливого захисту визначених Конституцією соціальних цінностей, забезпечення правопорядку. Незалежність суду - це гарантія об'єктивного і неупередженого правосуддя, встановлена для правової захищеності людини, її прав і свобод, утвердження та забезпечення яких є головним обов'язком держави (статті 3, 8, 55 Конституції України), захисту законних інтересів усіх суб'єктів правовідносин.

Разом з тим сьогодні гарантії самостійності судів та незалежності суддів в Україні належним чином не забезпечені. Політична криза в державі до крайньої межі загострила руйнівні процеси у сфері правосуддя. Неспроможність суб'єктів політичного протистояння розв'язувати політичні проблеми належними засобами призвела до масштабного втручання політиків у правову сферу, в тому числі у сферу правосуддя.

На практиці законодавчим органом, органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами часто ігнорується конституційний принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Мають місце спроби втручання у вирішення конкретних судових справ, в організацію діяльності судів при формуванні суддівського корпусу, призначенні суддів на адміністративні посади, вирішенні питань про відповідальність суддів, втручання, перешкоджання здійсненню судами правосуддя, тиску на суддів шляхом погроз, шантажу та іншого протиправного впливу, в тому числі у формі прийняття незаконних нормативно-правових актів та правових актів індивідуальної дії, неправомірного використання суб'єктами влади наданих їм повноважень, а також наділення деяких державних органів незаконними повноваженнями з метою посилення залежності від них судів та суддів.

Очевидними є цілеспрямовані спроби зруйнувати цілісність та єдність судової системи, зробити суд придатком тієї чи іншої політичної сили і засобом задоволення певних інтересів.

Особливо небезпечним для правосуддя є ігнорування найвищими посадовими особами держави та органами державної влади, політичними діячами загальновизнаних правових принципів, у тому числі тих, що забезпечують самостійність суду та незалежність суддів. Стала звичною практика надання оцінки рішенням судів некомпетентними суб'єктами, невиконання судових рішень, які набрали законної сили. Такі дії призводять до поширення у суспільстві неповаги до закону і до суду, підривають правові засади діяльності судових органів. У свідомості громадськості суд перестає бути гарантом істини, суб'єктом захисту прав і свобод громадян.

Водночас деякі судді не завжди керуються у своїй діяльності виключно Конституцією і законами України, піддаються протиправному впливу посадових осіб і суб'єктів політичної діяльності, допускають безкарне втручання у вирішення судових справ, що завдає істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави, підриває авторитет судової влади. Не здійснюючи належного правового реагування на протиправний вплив, судді тим самим сприяють поширенню суспільно небезпечних посягань на правосуддя, не забезпечують у межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і незалежності суддів, конституційних засад судочинства.

Зазначені негативні явища додатково посилюються тим, що існуючі процедури добору і призначення суддів на посади є недосконалими, непрозорими, просякнутими суб'єктивними факторами, а отже, не можуть гарантувати призначення на суддівські посади вольових, високоморальних і високопрофесійних юристів, здатних здійснювати правосуддя незалежно та неупереджено.

Перше призначення на посаду судді та звільнення судді з посади здійснюється за обов'язкової участі у цьому процесі Вищої ради юстиції, яка на сьогодні є заполітизованою і через це може використовувати свої повноваження для призначення на суддівські посади осіб, які при здійсненні правосуддя виконуватимуть певні замовлення, та для звільнення "непокірних" суддів.

Останнім часом для діяльності Вищої ради юстиції характерними є відвертий відхід від правових засад діяльності цього органу, неоднаковий підхід до вирішення питань про звільнення суддів з посад за порушення присяги, упередженість і перевищення її членами своїх повноважень при проведенні перевірок (це виявляється у незаконному вилученні судових справ, пред'явленні вимоги надати процесуальні документи або відомості, які становлять таємницю нарадчої кімнати тощо), перешкоджання виконанню суддями професійних обов'язків. Порушуються визначений законом порядок і строки притягнення суддів до відповідальності, судді позбавляються можливості вживати передбачені законом заходи для свого захисту.

В одних випадках Вища рада юстиції надзвичайно оперативно приймає рішення про внесення подання щодо звільнення судді з посади за порушення присяги навіть не вислухавши пояснення самого судді, що має характер розправи за професійну діяльність, в інших - прийняття рішень затягується на місяці і навіть роки.

Небезпечними для правосуддя в умовах політичної кризи є спроби окремих політичних сил вдатися до заходів з кардинального реформування засад судоустрою, судочинства та визначення статусу суддів. Такі заходи не базуються на нормах Конституції України та передбачають концептуально помилкові та практично неприйнятні підходи до реформування судоустрою. Судова реформа, яка справді є нагальною для нашої країни, має бути належним чином підготовлена, передбачати виважені та науково обґрунтовані підходи. Крім того, реформу необхідно здійснювати за стабільної політико-правової ситуації одночасно з проведенням більш широкої правової реформи та економічних реформ. Інакше процес реформування буде надмірно політизованим і суб'єктивним, що може призвести до негативних наслідків.