Найважливішою передумовою верховенства права, ефективного захисту прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства і держави є функціонування у ній незалежного і неупередженого суду. Це визнають усі держави, які мають довготривалі демократичні традиції, держави, що задекларували свій рух до демократії, прогресивна частина міжнародної спільноти.

Відповідно до пунктів 1 і 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада і 13 грудня 1985 р., незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в Конституції або законах країни. Всі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукань, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання з будь-якого боку і хоч би з яких причин.

Рекомендація N R (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи від 1 жовтня 1994 р. щодо незалежності, ефективності і ролі суддів містить положення про те, що виконавча і законодавча гілки влади повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від кроків, які могли б поставити її під загрозу.

Стаття 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. задля підтримання авторитету і неупередженості правосуддя передбачає навіть можливість обмеження права на свободу виявлення поглядів.

Незалежність і недоторканність суддів гарантовані Конституцією України (статті 126 і 129). Встановлено, що судді у здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Закон України "Про судоустрій України" визначив засоби, з допомогою яких забезпечуються конституційні гарантії самостійності суддів і незалежності суддів.

На необхідності зміцнювати судову владу і дбати про її авторитет неодноразово наголошувалося у публічних виступах усіх сучасних політичних діячів України.

Однак практичні кроки окремих посадовців не завжди узгоджуються з цими деклараціями.

Міністр юстиції С.Головатий, який представляв інтереси Президента України у конкретній справі і був учасником процесу, вважаючи судове рішення незаконним, замість того щоб використати передбачені чинним законодавством процедури його оскарження, в листопаді 2005 р. вдався у засобах масової інформації до безпрецедентних некоректних і образливих висловлювань і звинувачень на адресу суддів, які розглядали справу, всього суддівського корпусу держави, керівництва Верховного Суду України.

Міністр юстиції публічно звинувачував суддів, які приймали рішення, у вчиненні злочину, закликав до порушення проти них кримінальної справи. Він бездоказово звинувачував увесь судійський корпус у суцільній корумпованості, у грубій формі висловлював сумніви у спроможності апеляційного і касаційного суду належно розглянути справу і погрожував на їх адресу, допускав висловлювання на межі нормативної лексики та заяви, якими підривав авторитет судової гілки влади. Його немотивовані висновки про те, що "суддівська мафія нагорі з найвищим судовим керівництвом" "взяла державну владу у свої руки", "керує країною", що в Україні керує не влада, а "суддівська сваволя", неодноразово звучали в теле- і радіоефірі. При цьому міністр переконував українських громадян у суцільній корумпованості судової системи, марності їх сподівань на судовий захист, безвідповідальності суддів, закликав до недовіри суддям, ставив під сумнів доцільність існування інститутів правової захищеності суддів.