Враховуючи ситуацію, яка склалася в Україні у сфері правосуддя, керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124-126, 129, 130 Конституції, президія Верховного Суду та президія Ради суддів України вважають за необхідне заявити.

Вітчизняне правосуддя опинилося перед реальною загрозою знищення його засад, а Україна та українське суспільство - перед загрозою втрати своєї правової основи, якою є судова система.

Нинішня політична криза загострила існуючі руйнівні процеси у сфері правосуддя та породила нові ризики в діяльності судових органів. Неспроможність суб'єктів політичного протистояння вирішувати політичні проблеми належними засобами, кричущий правовий нігілізм владних та політичних суб'єктів призвели до масштабного і безцеремонного втручання політики у правову сферу, в тому числі у правосуддя. Спостерігається неправомірне використання суб'єктами влади наданих їм повноважень для посилення залежності судових органів, тиску на суддів, втягування їх у політичну боротьбу, нав'язування неправових підходів до вирішення спорів та конфліктів.

Очевидними є спроби свідомої та цілеспрямованої руйнації судової системи, політизації судів, намагання перетворити суд з органу правосуддя на орган виконання політичних та особистих замовлень, зробити придатком тієї чи іншої політичної сили, засобом задоволення політичних, корпоративних та приватних інтересів.

Останнім часом факти тиску на суддів та втручання в діяльність судів набули системного й відвертого характеру, зокрема при вирішенні суддями справ, формуванні суддівського корпусу, призначенні суддів на адміністративні посади, вирішенні питань про їхню відповідальність.

За таких умов суддів роблять заручниками ситуації та ставлять перед вибором: або піддатися спокусливим пропозиціям, тиску та шантажу, або суворо дотримуватися вимог закону, присяги та етики судді. На превеликий жаль, далеко не в усіх випадках судді вибирають останній варіант поведінки, ухвалюючи правові рішення. Набуває поширення зловживання ними своїм статусом та повноваженнями, постановлення завідомо неправосудних рішень, що проявляється, зокрема, у розгляді справ з грубим порушенням предметної та територіальної підсудності, прийнятті до провадження позовів, не підвідомчих судам загальної юрисдикції, розгляді позовів осіб, які не мають права їх подавати до суду. Але тиск, втручання, спокуса, політична доцільність тощо не можуть бути жодним виправданням неправомірних дій та рішень: за будь-яких обставин судді мають діяти в межах закону. Відвертим зловживанням суддів, а тим більше їхній сваволі, виконанню замовлень не може бути пояснення та виправдання. Суддя має пам'ятати, що прийняття ним неправосудного рішення, навіть під незаконним впливом чи тиском сторонніх осіб, незалежно від їхнього статусу та посадового становища, має тягти передбачену законом відповідальність, у тому числі кримінальну. Неправосудне рішення не тільки заподіює шкоду правам та інтересам учасників процесу, а й підриває авторитет суду та довіру до нього суспільства, може бути використане та використовується для дискредитації суддів, незалежно від юрисдикції, рівня та спеціалізації суду.

З іншого боку, суддя повинен відповідно реагувати на будь-які спроби вплинути на нього, аби змусити прийняти певне рішення, незалежно від того, у який спосіб здійснюється втручання в його діяльність (підкуп, шантаж, умовляння, погрози тощо). При цьому не має значення, хто саме втручається в діяльність судді - представник законодавчої чи виконавчої влади, правоохоронних органів, підприємець, суддя, який займає адміністративну посаду, суддя вищестоящого суду, колега, знайомий, родич тощо. Таким реагуванням має бути, зокрема, звернення до правоохоронних органів, Ради суддів України чи до інших органів суддівського самоврядування, Верховного Суду.

Особливо небезпечним для правосуддя є ігнорування високими посадовими особами держави та органами державної влади, політичними діячами правових принципів, які забезпечують самостійність та неупередженість суду, незалежність суддів. В Україні набуває системного характеру і стає звичною практикою надання оцінки рішенням судів некомпетентними суб'єктами, ігнорування судових рішень, які набрали законної сили. Такі дії стимулюють поширення в суспільстві неповаги до суду та його рішень, підривають правові засади діяльності судових органів, а отже, і самої державності. Відбувається правова девальвація судових рішень, вони втрачають свою юридичну силу, обов'язковість, суспільне визнання. За таких обставин в очах громадськості суд перестає бути правовою інстанцією встановлення істини, надійним суб'єктом захисту прав і свобод громадян, органом правосуддя.

Бракує також належної юридичної обгрунтованості окремим рішенням Президента, які стосуються організації діяльності судової влади. Зокрема, йдеться про Укази від 11.09.2006 N 747, 12.03.2007 N 190 та 23.03.2007 N 240, якими, всупереч положенням ч. 2 ст. 19 Конституції та Закону "Про судоустрій України", регламентовано повноваження Голови Верховного Суду, голів вищих спеціалізованих судів, Ради суддів України та інших органів суддівського самоврядування і запроваджено не передбачені законом процедури призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції. Велике занепокоєння викликає реалізація Президентом наділеного ним самого себе права одноособово, без участі голів відповідних судів та органів суддівського самоврядування призначати виконувачів обов'язків голів судів. Більше того, всупереч Указу від 23.03.2007 N 240 за спрощеною процедурою відбулися призначення не тільки виконувачів обов'язків голів судів, а й їхніх заступників.

Не завжди дотримуються принципів розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, самостійності судів та незалежності суддів вітчизняні законодавці. Так, 17 травня 2007 року народні депутати ухвалили Постанову Верховної Ради "Про спроби маніпулювання Печерським районним судом м. Києва у впливі на діяльність Центральної виборчої комісії", що містить положення, які за своїм змістом є втручанням у здійснення правосуддя, тиском на суддів, неповагою до суду та привласненням його функцій.

Так, у цій Постанові не тільки дано офіційну оцінку рішенню Печерського районного суду м. Києва від 11.05.2007 за позовом виборчого блоку політичних партій "Блок Юлії Тимошенко" (що у правовій державі є неприпустимим), а й вказано, як саме мав діяти суд та яке рішення він повинен був постановити. "З огляду на те, - зазначається у вказаній Постанові, - що Укази Президента від 02.04.2007 N 264 та від 26.04.2007 N 355 щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради перебувають на розгляді в Конституційному Суді, місцевий загальний суд мав би зупинити провадження у справі до прийняття рішення Конституційним Судом стосовно конституційності цих указів". Крім того, як випливає з указаної Постанови, головні комітети Верховної Ради винесли рішення стосовно неврахування суддями Печерського районного суду м. Києва при прийнятті зазначеної постанови відповідних положень чинного законодавства.

Таким чином, народні депутати вийшли за межі своїх повноважень і привласнили функцію правосуддя. Згідно з ч. 1 ст. 124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Офіційна вказівка некомпетентного суб'єкта про те, яке саме рішення мав ухвалити суд, є втручанням у здійснення правосуддя і тиском на суддів, зокрема тих, які розглядатимуть цю справу в апеляційному та касаційному порядку. Про такий тиск та завуальовану погрозу суддям свідчать також положення пп. 1 та 2 зазначеної Постанови, якими Генеральній прокуратурі та Вищій раді юстиції запропоновано здійснити перевірку фактичних обставин прийняття суддями згаданого рішення, а Комітету Верховної Ради з питань правосуддя у разі надходження документів від Вищої ради юстиції за наслідками цієї перевірки невідкладно подати на розгляд парламенту проекти відповідних рішень.

Таким, що не базується на законі й може бути розціненим як втручання в організацію здійснення правосуддя та порушення гарантій самостійності судів і незалежності суддів, слід також визнати звернення першого заступника Міністра Кабінету Міністрів О.Лукаш до Міністерства юстиції, Державної судової адміністрації, місцевих та апеляційних судів м. Києва, Вищого адміністративного суду щодо термінового повідомлення Кабінету Міністрів про надходження до судів справ, сторонами (третіми особами) в яких є Кабінет Міністрів, Прем'єр-міністр або члени уряду, та невідкладного надання вичерпної інформації про такі справи (листи від 14.05.2007 N 1-12822/07 та 1-2907/07). До того ж відповідно до таких звернень Державна судова адміністрація має щодня (два рази на день - до 10 та 16 години) надавати Кабінету Міністрів узагальнену інформацію про такі справи по всіх регіонах України.