Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича - суддя-доповідач,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

розглянув питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" від 15 травня 2003 року N 802-IV.

Заслухавши суддю-доповідача Тихого В.П. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 46 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням про визнання неконституційним Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" (далі - Закон про ратифікацію).

Народні депутати України вважають, що Закон про ратифікацію суперечить статті 18, частині другій статті 19 Конституції України, а також частині четвертій статті 3, частині п'ятій статті 7 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 6.2.12 Регламенту Верховної Ради України.

Підставою для конституційного подання, на думку авторів клопотання, є вимоги статті 18 Конституції України щодо спрямування зовнішньополітичної діяльності України на забезпечення її національних інтересів, частини другої статті 19 Конституції України стосовно того, що органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, законодавства України щодо порядку укладання міжнародних договорів України, а також встановлені Регламентом Верховної Ради України процедурні вимоги щодо розгляду законопроектів парламентом.

У конституційному поданні стверджується, що "найпоширенішою формою міжнародного співробітництва є укладення міжнародних договорів з іноземними державами та іншими суб'єктами міждержавних відносин. Закон України "Про міжнародні договори України" (частина четверта статті 3) однією з обов'язкових вимог до укладення міжнародних договорів України передбачає визначення матеріальних та фінансових наслідків такого укладення (фінансово-економічне обгрунтування законопроекту). Проект Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" таким фінансово-економічним обгрунтуванням не супроводжувався".

Народні депутати України зазначають, що з огляду на відсутність на момент голосування офіційних розрахунків необхідних видатків на реалізацію прийнятого Закону про ратифікацію, Верховна Рада України не могла передбачити матеріальні і фінансові наслідки свого рішення і, відтак, надала згоду на міжнародно-правові зобов'язання України, неадекватні її нинішнім матеріальним можливостям.

У конституційному поданні стверджується також, що "проект цього Закону про ратифікацію був внесений не тільки без належних законодавчих підстав, але й в порушення чинного порядку законодавчої діяльності. Закон України "Про міжнародні договори України" (частина п'ята статті 7) встановлює, що суб'єктом законодавчої ініціативи стосовно ратифікаційних законів можуть бути лише Президент України або Кабінет Міністрів України". Народні депутати України вважають, що Президент України через главу своєї Адміністрації листом від 14 травня 2003 року N 02-02/918 відкликав законопроект і висловив готовність внести його до Верховної Ради України в установленому порядку після доопрацювання, але законопроект було винесено на голосування 15 травня і прийнято як Закон.

Крім того, на думку народних депутатів України, розгляд законопроекту про ратифікацію і його прийняття відбулися з порушенням статті 6.2.12 Регламенту Верховної Ради України, згідно з якою відхилений законопроект не може вноситися на тій же або наступній позачерговій сесії Верховної Ради України даного скликання. 17 квітня 2003 року Верховна Рада України цей законопроект не підтримала, а 15 травня 2003 року попри його офіційну відсутність в переліку законопроектів, зареєстрованих на третю сесію Верховної Ради України четвертого скликання, він знову був внесений до порядку денного пленарного засідання.