У зв'язку зі змінами, що сталися в чинному законодавстві, а також ухваленням Конституційним Судом України рішення від 10.06.2003 зі справи N 1-11/2003 про мораторій на примусову реалізацію майна та з урахуванням судової практики Верховного Суду України зі справ про банкрутство Вищий господарський суд України вважає за необхідне викласти Інформаційний лист від 13.02.2002 N 01-8/152 "Про Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" у такій редакції:

"1. Верховною Радою України 29 листопада 2001 року прийнято Закон України N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (далі - Закон). Відповідно до статті 3 Закону він набрав чинності з дня опублікування. Вперше Закон опубліковано у газеті "Урядовий кур'єр" за 26 грудня 2001 року, отже з цієї дати він набрав чинності.

2. Згідно зі статтею 1 Закону встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

3. Відповідно до статей 73-77 Господарського кодексу України (далі - ГК) до кола державних підприємств відносяться державні унітарні підприємства, державні комерційні підприємства та казенні підприємства. За змістом статті 1 Закону мораторій на застосування примусової реалізації майна (далі - мораторій) поширюється на усі категорії державних підприємств.

4. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про господарські товариства", статтею 113 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та статтею 80 ГК до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про господарські товариства" вклад учасників та засновників товариства, оцінений у національній грошовій одиниці, складає їх частку у статутному фонді. Тому дія мораторію поширюється виключно на господарські товариства, у статутних фондах яких частка держави становить 25 і більше відсотків. Мораторій також поширюється на акціонерні товариства, в яких держава є власником не менше 25 відсотків загальної кількості емітованих цими товариствами акцій.

5. Для з'ясування питання про те, чи підпадає конкретне підприємство під ознаки статті 1 Закону господарським судам слід виходити з відповідних даних їх установчих документів, а стосовно відкритих акціонерних товариств - з даних реєстру власників іменних цінних паперів, ведення якого здійснюється відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

6. Відповідно до частини першої статті 2 Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств.

Згідно з приписом частини 1 статті 181 ЦК до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

До інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, слід відносити лише ті майнові активи, які обліковуються як необоротні згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 N 87 (з подальшими змінами і доповненнями). Дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються як оборотні активи, а саме грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати складання балансу. Отже, оборотні активи підприємств може бути примусово реалізовано для задоволення вимог кредиторів.