З метою однакового і правильного застосування норм Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі - Закон) президія Вищого господарського суду України вважає за необхідне дати такі рекомендації.

1. Відповідно до ст. 1 Закону виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.

Порушення встановлених термінів тягне за собою стягнення пені за кожен день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Законодавство України не дає правового визначення терміна "валютна виручка", проте містить визначення споріднених понять. Зокрема, в абз. 3 п/п. ґ) п. 1.7 Інструкції з організації перевезення валютних цінностеи та інкасації коштів в установах банків України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 р. N 520 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.01.2004 р. за N 33/8632, міститься визначення цього поняття, згідно з яким "готівкова виручка (виручка)" - це сума фактично одержаних готівкових коштів від реалізації продукції (товарів, виконаних робіт, наданих послуг) та позареалізаційні надходження. А відповідно до абз. 5 ст. 1 Указу Президента України від 28.06.99 р. N 746/99 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Виходячи із наведених визначень понять "готівкова виручка" та "виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)" виручкою резидента у іноземній валюті слід вважати суму грошових коштів, яка підлягала отриманню на рахунок за фактично реалізовану суб'єктом господарювання - резидентом продукцію (роботи, послуги).

При визначені суми виручки, що повинна бути зарахована на рахунок резидента, господарським судам слід виходити з вартості фактично реалізованої резидентом продукції (робіт, послуг).

Підставою для застосування передбачених Законом санкцій є незарахування виручки у іноземній валюті за фактично реалізовану резидентом продукцію (роботи, послуги).

Органом, уповноваженим за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню за порушення термінів зарахування виручки у іноземній валюті на їхні рахунки, відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону є державні податкові інспекції. Таким чином, органи державної податкової служби вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо приймати рішення про стягнення з резидентів пені за порушення термінів зарахування виручки у іноземній валюті на їхні рахунки.

2. Відповідно до ч. 1 ст. 276 Цивільного кодексу УРСР (далі - ЦК УРСР) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Можливість припинення зобов'язання зарахуванням передбачена нормою ч. 1 ст. 217 ЦК УРСР, відповідно до якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Стаття 218 ЦК УРСР передбачає випадки, в яких зарахування не допускається.

Спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та ЦК УРСР, не забороняється припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги за зовнішньоекономічними договорами.

Тому господарським судам при застосуванні відповідних норм законодавства слід враховувати, що припинення дебіторської та кредиторської заборгованості між суб'єктами експортно-імпортного договору (контракту) шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги не суперечить чинному законодавству України.

3. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону у разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення у цей період не сплачується.