У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами спорів у справах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти авторського права і суміжних прав, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Якщо позивач на час вирішення спору у справі не має можливості подати на вимогу суду оригінали договорів на підтвердження своїх авторських майнових прав, суд з метою встановлення обставин справи витребовує необхідні докази за правилами статті 38 Господарського процесуального кодексу України від інших підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі.

Вищий господарський суд України розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "С" (далі - ТОВ "ТРК "С") на рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду зі справи за позовом ТОВ "ТРК "С" до товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Л" (далі - ТОВ "ТРК "Л") про стягнення компенсації за порушення авторського права в сумі 82500 грн.

У 2003 році постановою Вищого господарського суду України було скасовано попередні судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів з даної справи, а справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Мотивом постанови касаційної інстанції зазначено неповне встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до вказівок, що містилися у постанові касаційної інстанції, суд першої інстанції під час нового розгляду справи повинен був з'ясувати:

який саме обсяг авторських прав передавався компанією "RM" компанії "IF" і останньою - ТОВ "ТРК "С" та стосовно якого періоду часу і чи дотримано при цьому вимоги Закону щодо авторського договору;

яким у зв'язку з цим є обсяг авторського права ТОВ "ТРК "С" щодо аудіовізуального твору - телесеріалу.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, в задоволенні позову відмовлено. Мотивами рішень судових інстанцій по суті спору зазначено те, що:

- договір про співробітництво в організації українського телебачення та додаткова угода до цього договору, укладені ТОВ "ТРК "С" і компанією "IF", не є авторським договором про передачу виключного права на використання твору, оскільки не містять визначеного обсягу виключних авторських прав позивача;

- позивачем не доведено належності йому майнових прав автора, оскільки ним не подано на вимогу суду оригіналів авторських договорів, що підтверджують ці права.

ТОВ "ТРК "С" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило зазначені судові рішення зі справи скасувати. Касаційну скаргу мотивовано тим, що судові інстанції дійшли помилкового висновку про відсутність у позивача майнових прав автора на використання твору, оскільки, на думку скаржника, наявність цих прав підтверджується державним посвідченням на прокат, тиражування, розповсюдження та публічний показ чи демонстрування кіно- і відеофільмів, виданим йому в установленому порядку Міністерством культури України (далі - прокатне посвідчення).

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування прийнятих у справі рішення і постанови та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Суд апеляційної інстанції у справі дійшов суперечливих висновків про обставини справи. Спочатку в оскаржуваній постанові судом апеляційної інстанції було констатовано встановлення таких фактичних даних у справі:

- відповідно до договорів від 15.09.2000, договору від 18.09.2000 товариство з обмеженою відповідальністю "Н" доручило і отримало сценарій, режисерську розробку і постановку, оригінальну музику "пілотної серії багатосерійного телевізійного художнього фільму під умовною назвою "А";

- за договором від 17.08.2001 про передачу виключного права на використання серій телефільму "А", укладеним товариством з обмеженою відповідальністю "Н" і товариством з обмеженою відповідальністю "П", остання особа вправі розпоряджатися переданими правами, в тому числі укладати від свого імені договори з переуступки прав;

- виключні права на демонстрування серій телефільму "А" передавалися послідовно за договорами від 21.08.2001 між товариством з обмеженою відповідальністю "П" і товариством з обмеженою відповідальністю "Ф"; від 16.10.2001 між товариством з обмеженою відповідальністю "Ф" і товариством з обмеженою відповідальністю "ФФ"; від 16.10.2001 між товариством з обмеженою відповідальністю "ФФ" і компанією "IF" (пункт 1.4 договору);

- за ліцензійною угодою від 24.12.2001 компанія "IF" передало компанії "RM" виключне право на показ телесеріалу "А" з правом переуступки виключного права третім особам;

- за ліцензійною угодою від 04.01.2002 компанія "RM" (ліцензіар) передало "IF" (ліцензіату) виключне право на триразовий телевізійний показ телесеріалу "А" на території України з правом дозволити ТОВ "ТРК "С" показ цього твору;

- згідно з договором про співробітництво в організації українського телебачення та додатковою угодою до цього договору компанія "IF" передала ТОВ "ТРК "С" виключне право на демонстрування на території України аудіовізуального твору - телесеріалу "А" терміном до 01.07.2004;

- згідно з протоколом від 25.06.2002 зафіксовано трансляцію однієї з серій телесеріалу "А" з телеканалу "РТР" на відеокасеті із записом трансляції, який зроблено на квартирі абонента ТОВ "ТРК "Л" з 19 год. 55 хв. до 20 год. 46 хв. через належні йому мережі кабельного телебачення;

- за прокатним посвідченням ТОВ "ТРК "С" належить ексклюзивне право на триразовий показ телесеріалу "А" на території України без права передачі дозволу третім особам.

Однак після констатації цих фактів в оскаржуваній постанові апеляційної інстанції зазначено, що позивачем не доведено належність йому майнових прав автора на телесеріал "А", оскільки ним не подано на вимогу суду оригіналів авторських договорів, що підтверджують ці права.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність порушення майнових авторських прав ТОВ "ТРК "С".

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору.

Частиною 1 статті 31 Закону передбачено:

"Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю чи частково з оформленням такої передачі авторським договором.

Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані".

Відповідно до приписів статті 32 Закону:

"Автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими особами на підставі авторського договору.

Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону (частина 1 статті 32 Закону).

Передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору" (частина 2 статті 32 Закону).

У частині 8 статті 33 Закону визначено, що усі майнові права на використання твору, які передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як передані суб'єктом авторського права, вважаються такими, що не передані, і зберігаються за ним.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення з позовом до господарського суду пов'язується з порушенням або оспорюванням прав і охоронюваних законом інтересів позивача. За новим розглядом справи відповідно до вказівок Вищого господарського суду України господарським судам першої та апеляційної інстанцій необхідно було з'ясувати обсяг авторських майнових прав на телесеріал "А", отриманих ТОВ "ТРК "С" відповідно до авторського договору. Однак у встановленні цієї обставини суд апеляційної інстанції дійшов суперечливих висновків, що є порушенням вимог частини першої статті 43 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У встановленні обставин справи судовими інстанціями не використано усіх можливостей для витребування необхідних доказів.

Відповідно до частин другої та третьої статті 36 ГПК України:

"Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду".

Якщо ТОВ "ТРК "С" на час розгляду спору у справі не мало змоги подати на вимогу суду оригінали договорів на підтвердження своїх авторських майнових прав, судові інстанції мали витребувати необхідні докази за правилами статті 38 ГПК України від інших підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі. Крім того, судами не обґрунтовано з посиланням на вимоги чинного законодавства необхідність подання позивачем виключно оригіналів цих договорів, а не їх належним чином засвідчених копій.

Отже, судові інстанції припустилися порушення вимог частини першої статті 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи і частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Тому не можна вважати, що судовими інстанціями достатньо повно з'ясовані обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору зі справи. Відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Касаційна інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У повторному новому розгляді справи суду першої інстанції слід було витребувати необхідні докази відповідно до правил ГПК України, належним чином оцінити їх, встановити обставини справи та дати їм правову оцінку відповідно до вимог матеріального права.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України касаційну скаргу задовольнив частково: рішення місцевого господарського суду і постанову апеляційного господарського суду з цієї справи скасував; справу передав на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

2. Для роз'яснення питання про те, що є частиною твору, яка може використовуватися самостійно (у тому числі й оригінальна назва твору), відповідно до припису статті 9 Закону України "Про авторське право і суміжні права" необхідні спеціальні знання спеціалістів у галузі літературознавства. Для з'ясування цієї обставини суд має призначити судову експертизу.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Н" (далі - ТОВ "ТРК "Н") до товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "А" (далі - ТОВ "ТРК "А") про заборону дій, що порушують авторське право, та стягнення 9250000 грн. компенсації за порушення майнових авторських прав задоволено частково: ТОВ "ТРК "А" заборонено здійснення будь-яких дій, що порушують майнові авторські права ТОВ "ТРК "Н", у тому числі використовувати в будь-який спосіб оригінальну назву твору, найменування проекту "Радіоканал Ш", а також введення позначення "Ш" у господарський оборот; з відповідача на користь позивача стягнуто 5000000 грн. компенсації. Рішення судових інстанцій по суті спору мотивовано, з посиланням на статті 7, 9, 15, 32, 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон), тим, що ТОВ "ТРК "Н" доведено вчинення ТОВ "ТРК "А" дій, які порушують майнові права позивача як суб'єкта авторського права на твір "Проект "Радіоканал Ш" у трансляції радіопередач.

ТОВ "ТРК "А" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення судових інстанцій у цій справі по суті спору і прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю. З посиланням на неправильне застосування судовими інстанціями вимог статей 9, 15 та 52 Закону та статті 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаргу мотивовано тим, що:

- ТОВ "ТРК "Н" не отримано права забороняти використання твору іншим особам;

- ТОВ "ТРК "А" не використовує твір "Проект "Радіоканал Ш", а тому і не порушує майнових прав позивача;

- ТОВ "ТРК "А" не використовувало оригінальну назву твору, оскільки слово "ш" є лише частиною назви твору;

- судовими інстанціями прийнято рішення по суті спору, що стосується прав громадянина Є. та закритого акціонерного товариства "Телерадіокомпанія "Л", яких не було залучено до участі у справі.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Причиною спору у справі стало питання про наявність порушення ТОВ "ТРК "А" майнових прав ТОВ "ТРК "Н" шляхом використання в радіопередачах і програмах мовлення відповідача оригінальної назви твору, суб'єктом авторського права на який є позивач.

Відповідно до пункту "а" статті 50 Закону порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав.

В абзаці п'ятому статті 1 Закону визначено, що "виключне право - майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом."

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. А згідно з положеннями частини 3 цієї статті виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти будь-яке використання твору іншими особами.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (в редакції Закону України від 21.12.1993 N 3759-XII, припис якої був чинним на час виникнення спірних відносин), телерадіоорганізації належить авторське право на створені нею передачі (фільми) і програми, а також авторські права, одержані відповідно до укладених нею договорів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо).

Згідно зі статтею 9 Закону частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону.

У рішеннях судових інстанцій зі справи встановлено, що змістом договору від 02.08.2002 між ЗАТ ТРК "Л" та ТОВ "ТРК "А" є передача саме твору під назвою "Радио Ш", а не знака для товарів і послуг. Однак судовими інстанціями не встановлено:

- хто є суб'єктом авторських прав на твір "Радио Ш";

- як співвідносяться між собою твір "Проект "Радиоканал Ш" (эфирное наполнение, рубрики, подпрограммы) та твір "Радио Ш", тобто чи є ці твори за своїм змістом різними об'єктами авторського права або одним і тим же об'єктом авторського права.

Відповіді на ці питання необхідні для визначення обсягу прав і обов'язків сторін щодо предмету спору в даній справі.

Згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому встановлення фактичних даних про суб'єкта авторських прав на твір під назвою "Радио Ш", а також про співвідношення цього твору з твором "Проект "Радиоканал Ш" (эфирное наполнение, рубрики, подпрограммы)" має бути здійснено за новим розглядом справи у суді першої інстанції.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, за договором від 02.08.2002 ЗАТ ТРК "Лідер" передано відповідачеві право на використання твору під назвою "Радио Ш". Тому ЗАТ ТРК "Лідер" має бути залучене до участі у справі за новим розглядом, оскільки вирішення спору у цій справі стосується його права на зазначений твір.

Для роз'яснення питання про те, що є частиною твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, відповідно до припису статті 9 Закону необхідні спеціальні знання спеціалістів у галузі літературознавства. Отже, для з'ясування цієї обставини суд першої інстанції за новим розглядом справи має призначити судову експертизу відповідно до вимог статей 41, 42 ГПК України.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України касаційну скаргу ТОВ "ТРК "А" задовольнив частково: судові акти місцевого та апеляційного господарських судів з цієї справи скасував; справу передав на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

3. Організації колективного мовлення повинні довести наявність у них прав на управління авторськими правами певного кола авторів, а особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), повинні подавати цим організаціям визначені законодавством звіти.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову державного підприємства "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (далі - ДП "УААСП") до підприємства кабельного телебачення товариства з обмеженою відповідальністю "А" про стягнення авторської винагороди в сумі 12558,15 грн. відмовлено. Рішення та постанова мотивовані тим, що позивач не довів наявності у нього повноважень на представництво інтересів авторів.

ДП "УААСП" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Скаргу мотивовано тим, що судовими інстанціями неповно з'ясовані усі обставини справи, а висновки, яких дійшов суд, не відповідають обставинам справи.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність у відповідача обов'язків щодо сплати авторської винагороди організації колективного управління майновими правами.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про авторське право та суміжні права" (далі - Закон) суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть, зокрема, доручати управління своїми майновими правами на колективній основі відповідним державним організаціям, установчі документи яких передбачають здійснення функцій колективного управління майновими правами. Абзацом другим частини 1 статті 48 Закону також передбачено, що організації колективного управління діють на основі статутів, що затверджуються в установленому порядку і в межах повноважень, одержаних від суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав. У частині 3 статті 48 Закону зазначено, що повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.

У свою чергу особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Таким чином, за змістом Закону, організації колективного мовлення, якою є й позивач, повинні довести наявність у них прав на управління авторськими правами певного кола авторів, а в свою чергу особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), повинні надавати певні звіти цим органам. Саме із змісту цих звітів та наявності у організації колективного мовлення прав на представництво інтересів авторів, твори яких зазначено у звітах, можна зробити висновок про правомірність вимог позивача та необхідність їх задоволення чи відмови в їх задоволенні. Проте на порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові інстанції неповно та однобічно дослідили обставини справи. Зокрема, незважаючи на те, що і Законом, і укладеною позивачем та відповідачем ліцензійною угодою про виплату авторської винагороди за публічне сповіщення обнародуваних творів передбачено обов'язок саме відповідача надавати звіти про використання творів, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), судом такі звіти було витребувано лише у позивача, що порушило принцип змагальності сторін та не відповідає вимогам Закону.

Таким чином, судові інстанції припустилися порушення вимог частини першої статті 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи і частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до статті 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Вищий господарський суд України в своїй постанові вказав, що у новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно встановити зазначені у цій постанові обставини, а саме наявність звітів відповідача з зазначенням творів, які були ним використані, та наявність у позивача прав на представництво авторів, які володіють авторськими правами на ці твори, надати доводам сторін і поданим ними доказам належну правову оцінку та вирішити спір згідно з вимогами закону.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України касаційну скаргу задовольнив: судові акти місцевого та апеляційного господарських судів скасував; справу передав на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

4. До спірних відносин мають застосовуватись законодавчі акти, що були чинними на час вирішення господарським судом спору зі справи.

Дочірнє підприємство "Е" (далі - ДП "Е") звернулося до місцевого господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "Х" та приватного підприємства "F" (далі - ПП "F") про: зобов'язання відповідачів опублікувати в газеті "Голос України" дані про допущені порушення авторського права позивача з вибаченням на його адресу та припинити дії, що порушують авторське право позивача; стягнення компенсації в сумі 9250000 грн. і відшкодування моральної шкоди в сумі 1000000 грн., усього - 10250000 грн.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, в задоволенні позову ДП "Е" до ПП "F" відмовлено; провадження у справі за позовом до ТОВ "Х" припинено на підставі пункту 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України. У рішенні суду першої інстанції зазначено, що ДП "Е" до прийняття рішення у справі заявлено про відмову від позову до ТОВ "Х", і за клопотанням позивача до участі у справі залучено ПП "F". Рішення судових інстанцій по суті спору, з посиланням на статті 8, 9, 14, 15, 31-33, 50-52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон), мотивовано тим, що ПП "F" доведено право на використання слова "F".

ДП "Е" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення судових інстанцій по суті цієї справи та передати її на новий розгляд. Касаційну скаргу мотивовано тим, що згідно з приписами абзацу другого пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України суди мали застосувати до спірних відносин сторін статтю 433 цього Кодексу, пунктом 4 частини 1 якої передбачено, що об'єктами авторського права можуть бути й інші твори.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- громадянином України А. та ТОВ "Х" укладено авторський договір про передачу (відчуження) майнових прав на твір, предметом якого у варіаціях є графічне зображення (фантазійне) слова Ф, F для можливого використання як товарного знака; підтвердженням виконання цього договору є акт прийому-передачі (відчуження) майнових прав на твір;

- ТОВ "Х" отримано свідоцтво на знак для товарів і послуг, об'єктом якого є словесне позначення F, для товарів і послуг 1, 4, 35 та 40 класів МКТП;

- після отримання свідоцтва на знак для товарів і послуг ТОВ "Х" зареєструвало на своє ім'я домен f.ua в мережі Інтернет, що підтверджується сертифікатом про реєстрацію домену;

- ТОВ "Х" передало ПП "F" право власності на знак для товарів і послуг F;

- автором - громадянином Російської Федерації Ж. та товариством з обмеженою відповідальністю "Лабораторія Т" укладено авторський договір про передачу (відчуження) майнових прав на твір, предметом якого у варіаціях є графічне зображення (фантазійне) як назва твору і літературний опис, як оригінал-макет для організації в пресі, Інтернет та інших засобах масової інформації для обнародування твору на виставках та в інших публічних місцях;

- ТОВ "Лабораторія Т" та ДП "Е" укладено авторський договір про передачу (відчуження) майнових прав на твір, предметом якого у варіаціях є графічне зображення (фантазійне) як назва твору і літературний опис, як оригінал-макет для організації в пресі, Інтернет та інших засобах масової інформації для обнародування твору на виставках та в інших публічних місцях.

Причиною спору у справі стало питання про наявність у діях ТОВ "Х" та ПП "F" порушення авторських майнових прав ДП "Е" шляхом використання у комерційному обороті твору у формі слова - F.

Судові інстанції дійшли правильного висновку, що використання ТОВ "Х" та ПП "F" слова F не порушує авторських прав ДП "Е", оскільки відповідачами доведено правомірність такого використання за авторським договором.

У рішеннях судових інстанцій зі справи також встановлено, що відповідачами у справі отримано правоохоронний документ на знак для товарів і послуг, об'єктом якого є словесне позначення F. Знак для товарів і послуг є самостійним об'єктом права інтелектуальної власності з власним правовим режимом, що встановлений у Законі України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг". Відповідно до частини 2 статті 16 цього Закону свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом. А згідно з частиною 4 цієї статті використанням знака визнається:

"нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах".

Доводи ДП "Е" про необхідність застосування до спірних відносин сторін у справі норм ЦК не можуть бути взяті до уваги, оскільки рішення суду першої інстанції по суті спору з цієї справи прийнято у 2003 році, і отже до спірних відносин мають застосовуватись законодавчі акти, що були чинними на час вирішення господарським судом спору зі справи.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України судові акти місцевого та апеляційного господарських судів залишив без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

5. Наявність у суб'єкта підприємницької діяльності - друкованого засобу масової інформації авторського права на складений твір у цілому не потребує доказування ним відсутності порушень з його боку авторських прав на статті, що включені до цього складеного твору, та (або) доведення того, що ці статті створено як службові твори.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, відмовлено в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "В" (далі - ТОВ "Редакція газети "В") до приватного підприємства "Б" (далі - ПП "Б") про припинення порушення авторських прав, стягнення компенсації за їх порушення в сумі 16500 грн. та відшкодування моральної шкоди в сумі 825 грн. У рішенні суду першої інстанції з цієї справи з посиланням на статтю 23 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) таку відмову в позові мотивовано тим, що допускається без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право, відтворення твору, що є поодиноким випадком і не має систематичного характеру. У постанові апеляційної інстанції з посиланням на статтю 19 Закону відмова в задоволенні позову мотивується тим, що позивачем як упорядником збірника не подано доказів, які підтверджують набуття ним майнових прав авторів кожного з творів, включених до газети як складеного твору, або включення до газети службових творів.

ТОВ "Редакція газети "В" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення судових інстанцій у цій справі і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Скаргу мотивовано тим, що судовими інстанціями у справі допущено неправильне застосування статей 16 та 19 Закону.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування апеляційною інстанцією норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд.

Судовими інстанціями дано неправильну юридичну оцінку встановленим у справі обставинам.

У рішенні суду першої інстанції з цієї справи відмову в позові мотивовано тим, що допускається без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право, відтворення твору, що є поодиноким випадком і не має систематичного характеру, з посиланням на статтю 23 Закону. Однак місцевим господарським судом не наведено доводів на користь того, що за встановленими обставинами справи тиражування відповідачем примірників газети "В" за липень 2002 року було поодиноким випадком і не мало систематичного характеру. Відповідно до частини 6 статті 15 Закону обмеження майнових прав, встановлені статтями 21-25 цього Закону, здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.

У постанові апеляційної інстанції відмова в задоволенні позову мотивується тим, що позивачем як упорядником збірника не подано доказів, які підтверджують набуття ним майнових прав авторів кожного з творів, включених до газети як складеного твору, та включення до газети службових творів з посиланням на положення статті 19 Закону.

Згідно з пунктом 15 частини 1 статті 8 Закону об'єктом авторського права є, зокрема, збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини. Судові інстанції у справі здійснили виокремлення таких різних об'єктів авторського права як складений твір у цілому, носієм авторського права на який є визначений у законі суб'єкт діяльності друкованого засобу масової інформації, та статті, що включені до цього складеного твору, авторами яких є журналісти та інші фізичні особи. Однак вони неправильно зрозуміли правовий режим авторського права на складений твір у цілому, що визначений у частині 2 статті 19 Закону. За цією нормою видавцям енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників, збірників наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань належать виключні права на використання таких видань у цілому. Видавець має право за будь-якого використання таких видань зазначати в них своє ім'я або вимагати такого зазначення. Автори творів, включених до таких видань, зберігають виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не передбачено авторським договором. За змістом припису даної норми наявність у суб'єкта діяльності друкованого засобу масової інформації авторського права на складений твір у цілому не потребує доказування ним відсутності порушень з його боку авторських прав на статті, що включені до цього складеного твору, та (або) доведення, що зазначені статті створено як службові твори згідно з вимогами статті 16 Закону. Названі факти презюмуються і не доводяться суб'єктами авторського права на складений твір у цілому при розгляді справи відповідно до правила частини п'ятої статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). За цією нормою факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку. Отже, неправильне розуміння судовими інстанціями положень частини 2 статті 19 Закону призвело до порушення ними правил ГПК України про розподіл обов'язку доказування між сторонами у справі.

Фактичні дані про особу видавця друкованого засобу масової інформації входять до предмету доказування у цій справі, оскільки саме видавцеві, а не редакції газети згідно з частиною 2 статті 19 Закону належать виключні права на використання такого видання у цілому. Згідно зі статтею 7 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" редакція має право виступати засновником (співзасновником), видавцем, розповсюджувачем. Однак судовими інстанціями у справі не встановлено, чи виступає редакція газети "В" одночасно видавцем цього друкованого засобу масової інформації, а отже й носієм майнових прав, що випливають з авторського права на складений твір. Виключні майнові права автора визначено у статті 15 Закону. За змістом даної норми до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право, зокрема, дозволяти або забороняти відтворення творів; розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом.

Згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому встановлення фактичних даних щодо особи видавця газети "В" має бути здійснено за новим розглядом справи у суді першої інстанції.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України касаційну скаргу задовольнив частково: судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі справи скасував; справу передав на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6. У розгляді справи господарському суду необхідно з'ясовувати усі обставини, пов'язані із встановленням суб'єктів авторського права і передачею (відчуженням) повністю чи частково прав таких суб'єктів та з наявністю у позивача права на звернення до господарського суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "С" (далі - ТОВ "ТРК "С") звернулося до місцевого господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "П" (далі - ТОВ "ТРК "П") про стягнення компенсації за порушення авторського права в розмірі 500 мінімальних розмірів заробітної плати, тобто 82500 грн.; у позовній заяві також містилася вимога "забезпечити за рахунок відповідача публікацію в засобах масової інформації України судового рішення щодо допущеного відповідачем порушення авторського права позивача".

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено частково: з ТОВ "ТРК "П" стягнуто на користь ТОВ "ТРК "С" 11800 грн; ТОВ "ТРК "П" зобов'язано здійснити публікацію названого рішення суду першої інстанції у засобах масової інформації України.

У прийнятті названих рішення і постанови судові інстанції виходили з того, що: ТОВ "ТРК "П" допущено порушення прав ТОВ "ТРК "С" на аудіовізуальний твір - телесеріал "А"; позовні вимоги узгоджуються з приписами статті 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон). З огляду на обсяг порушення зазначені вимоги щодо стягнення суми компенсації підлягають задоволенню частково, у розмірі 100 мінімальних заробітних плат, тобто 11800 грн.

ТОВ "ТРК "П" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило оскаржувані рішення і постанову в даній справі скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Касаційну скаргу мотивовано тим, що: ТОВ "ТРК "С" не мало й не має виключних авторських прав на телесеріал "А", і отже в нього відсутні правові підстави для звернення з позовом про захист таких прав; у зв'язку з цим суд у розгляді справи припустився неправильного застосування норм Закону і Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); крім того, судом апеляційної інстанції порушено вимоги пункту 7 частини першої статті 105 ГПК України.