Верховна Рада України

1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань "Соціальне страхування та соціальне забезпечення в Україні: сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку" (додаються).

2. Кабінету Міністрів України, фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, міським державним адміністраціям до 1 лютого 2006 року поінформувати Верховну Раду України про стан виконання цієї Постанови.

3. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці.

Учасники парламентських слухань, які відбулися 17 травня 2005 року, відмічають, що політика соціального страхування та соціального забезпечення має багатогранні форми її застосування, покращення та стратегії розвитку. Зважаючи на нові аспекти удосконалення цієї політики, суспільство повинно враховувати спадок, який залишився від радянських часів, чотирнадцятирічний досвід незалежності України та позитивні досягнення розвинених країн.

З набуттям незалежності в Україні першими кроками до створення системи соціального забезпечення стало розроблення і схвалення у грудні 1993 року Верховною Радою України Концепції соціального забезпечення населення України, орієнтованої на досвід європейських країн, з урахуванням переходу до ринкової економіки, оскільки механізми існуючої до цього часу системи соціального захисту вичерпали себе і обумовили негативні тенденції.

Подальшим кроком у реформуванні системи соціального забезпечення населення стало прийняття і введення в дію Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. В Україні почався новий відлік у соціальному захисті - сучасне загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Зазначений законодавчий акт передбачав комплексний соціальний захист громадян на основі принципів та загальних правових, фінансових і організаційних засад загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян України, а його складовою було визначення необхідності створення п'яти видів загальнообов'язкового державного соціального страхування:

пенсійного страхування;

страхування на випадок безробіття;

страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

медичного страхування.

Нова організація системи соціального захисту населення вже дозволила зробити перехід від бюджетного до страхового принципу фінансування окремих напрямів соціальних видатків, створити нові механізми управління коштами соціального страхування на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави.

Відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 2001 році були створені і почали діяти три цільові страхові фонди, а в 2004 році на принципах соціального страхування почав діяти четвертий - Пенсійний фонд України.

Позитивні результати з початку запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування були відчутні майже відразу. Регулярно стала здійснюватися виплата матеріального забезпечення безробітного, ліквідовано заборгованість з виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, забезпечена регулярність поточних виплат постраждалим на виробництві і значно зменшена заборгованість з виплати відшкодування шкоди минулих років. Збільшилася кількість страхувальників, які до створення фондів не реєструвалися як платники внесків.

На відшкодування шкоди потерпілим на виробництві Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України виплачується в середньому 83 відсотки від загальної суми коштів, що надходять до Фонду.

За час його існування потерпілим на виробництві (членам їх сімей) відшкодовано 3,3 млрд гривень (без урахування сум відшкодування Пенсійному фонду України).

За даними Державного комітету статистики України станом на 1 січня 2005 року сума заборгованості по страхових виплатах потерпілим, яка утворилася до 1 квітня 2001 року - 620,2 млн гривень, знизилася до 32,8 млн гривень.

У Фонді загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в період з 2001 по 2004 роки матеріальне забезпечення та соціальні послуги на страхових засадах отримали 11295,2 тис. осіб, з яких активними заходами сприяння зайнятості було охоплено 5576,5 тис. осіб. На вільні та новостворені робочі місця було працевлаштовано 3466,0 тис. осіб, у тому числі шляхом надання дотацій роботодавцям - 120,7 тис. осіб. У цей період 160,5 тис. безробітних організували власну справу як суб'єкти підприємницької діяльності. Отримали нову професію або підвищили кваліфікацію 670,5 тис. осіб.

За період дії страхової системи мінімальний розмір допомоги по безробіттю збільшено у 2,9 раза, а для окремих категорій застрахованих осіб - у 3,6 раза.

З часу заснування Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності всі види допомоги, що передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", мали тенденцію поступового зростання з метою досягнення рівня прожиткового мінімуму по окремих видах допомоги, при тому, що заборгованість з виплати застрахованим особам по всіх видах допомоги, що надається за рахунок коштів Фонду, зменшилася з 104,6 млн гривень станом на 10 січня 2001 року до 9,5 млн гривень на 1 січня 2005 року.

За останні два роки страхові виплати при народженні дитини збільшилися майже в 5 разів, таким чином, станом на 1 січня 2005 року одноразова допомога при народженні дитини становила 1550 гривень, а з 1 квітня 2005 року - 8498 гривень. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку для застрахованої особи становить 104 гривень, для незастрахованої - 90 гривень.

Фінансування оздоровчих заходів Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з кожним роком поступово збільшується. Так, ці витрати становили: у 2002 році - 561 932 тис. гривень, у 2003 році - 696 940 тис. гривень, у 2004 році - 779 604 тис. гривень.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким запроваджено трирівневу пенсійну систему: перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, другий - накопичувальна, яка базується на накопиченнях коштів на персональних рахунках застрахованих осіб, та третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення.

Запроваджено нову формулу обчислення пенсії, яка передбачає розширення періоду врахування заробітку при її призначенні та зарахування до страхового стажу лише тих періодів, за які сплачено страхові внески до Пенсійного фонду України. Розмір пенсії конкретної особи визначається диференційовано з урахуванням стажу роботи і заробітку, при цьому знято обмеження пенсії максимальним розміром.

Для стимулювання розвитку накопичувальної системи пенсійного забезпечення через недержавні пенсійні фонди сформовано цілісну стимулюючу систему оподаткування. Податкове законодавство частково звільняє від оподаткування пенсійні внески до недержавних пенсійних фондів, страхових організацій або на пенсійний депозитний рахунок банківської установи.

Разом з тим учасники парламентських слухань відмічають, що поряд з позитивними результатами в системі соціального забезпечення і соціального страхування має місце цілий ряд проблем як у законодавчій сфері, так і в практичній роботі, насамперед у діяльності цільових страхових фондів.

Основні проблеми, що потребують вирішення, - це наближення розмірів мінімальних страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням до рівня прожиткового мінімуму, зокрема допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, запобігання спрямування коштів цільових страхових фондів на фінансування невластивих витрат, які звужують можливості фондів щодо подальшого посилення рівня платоспроможності, матеріального забезпечення та надання соціальних послуг застрахованим особам. Органами виконавчої влади повністю порушується система формування розміру страхових внесків, коли без урахування вимог законів щодо надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам встановлюється розмір страхового тарифу без економічного обґрунтування, що в подальшому призводить до фінансової нестабільності роботи фондів.

Крім цього, щорічно законами України про Державний бюджет України починаючи з 2002 року на цільові страхові фонди покладаються виплати нестрахового характеру, які мають нецільове призначення.

Так, тільки з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за період з 2002 року було вилучено 313,6 млн гривень на погашення заборгованості з одноразової допомоги і відшкодування шкоди.

Два роки поспіль тими ж законами про Державний бюджет України на Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття покладаються виплати на соціальні послуги та матеріальне забезпечення незастрахованим особам, на що тільки у 2004 році з цього Фонду було вилучено більше 90 млн гривень.

Знову ж таки, на Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності покладаються обов'язки по оплаті перших п'яти днів тимчасової втрати працездатності для бюджетних організацій, що також суперечить базовому Закону та призводить до додаткових витрат Фонду на суму більше 100 млн гривень щорічно.

Водночас залишаються питання, які потребують вирішення в пенсійному забезпеченні. Це стосується збільшення розмірів надбавок і підвищень до пенсій, передбачених раніше діючим законодавством, які призначаються в розмірах, що фактично склалися на момент введення в дію Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; здійснення заходів щодо скорочення пільг по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, а в разі збереження більш сприятливих умов для діяльності агропромислового комплексу - передбачення у видатках Державного бюджету України коштів на компенсацію відповідних пільг; забезпечення в повному обсязі розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами; щорічного реального зростання пенсій та інших соціальних виплат.

Пропозиції, які зараз подаються стосовно запровадження єдиного соціального внеску, мають певні застереження, що його впровадження може призвести до руйнування системи в цілому, оскільки передача навіть окремих спільних функцій в один орган викликає сумніви в частині цільового використання коштів страхових фондів. При цьому фондам залишаються тільки функції проведення страхових виплат і надання соціальних послуг застрахованим особам. Це може призвести до порушення принципу повноти відповідальності кожного із страхових фондів за фінансову ситуацію в окремому виді загальнообов'язкового державного соціального страхування. Слід зазначити, що схожий експеримент вже проводився відповідно до Закону України "Про проведення у Запорізькій, Луганській та Львівській областях експерименту з підвищення ефективності роботи державних цільових фондів" і не приніс очікуваних позитивних результатів.

Не запроваджено останній вид загальнообов'язкового державного соціального страхування - медичне, передбачене Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому необхідно зробити все можливе, щоб галузь охорони здоров'я зберегла мету, кадрові ресурси та необхідні обсяги надання медико-санітарної допомоги населенню.

Охорона здоров'я безумовно вимагає збільшення обсягів фінансування. Коштів, що виділяються, недостатньо навіть для того, щоб сфера охорони здоров'я була спроможна нормально взаємодіяти із сферами, які працюють за законами ринку. Внутрішніх резервів для відтворення наявної інфраструктури фактично немає. Тому першочерговим є прийняття та запровадження відповідного закону, який дасть можливість громадянам отримати вичерпні можливості в одержанні медичної допомоги за рахунок коштів системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування в обсязі та на умовах, передбачених програмою медичного страхування.

Говорячи про соціальне страхування, треба відмітити, що заробітна плата є основою наповнення цільових страхових фондів та джерелом матеріального забезпечення найманих працівників. Однак нині її рівень та купівельна спроможність не забезпечують відповідного рівня життя громадян.

У цих умовах важливою є проблема соціального захисту найманих працівників, що потребує невідкладних заходів реагування. Одним з них має бути реформування заробітної плати з метою посилення її відтворювальної та стимулюючої функції через запровадження Єдиної тарифної сітки.

З метою врегулювання соціального захисту малозабезпечених сімей та сімей з дітьми прийнято Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", якими встановлено роль держави у матеріальній підтримці сімей з дітьми шляхом надання державної соціальної допомоги.

Важливо звернути увагу, що за рівнем середньодушових доходів і витрат сім'ї з дітьми та молоді сім'ї поступаються середньо- українським значенням на 16-20%. У сім'ях з дітьми спостерігаються найвищі показники бідності. Її рівень у цих сім'ях у 2 рази вищий, ніж у сім'ях без дітей. Слід зауважити, що значення цього показника прямо пропорційне кількості дітей у сім'ї. Якщо рівень бідності сімей з однією дитиною становить 25,8%, то для сімей із трьома і більше дітей він зростає до 87,7%. Кількість дітей є особливо помітним фактором ризику бідності сімей із дітьми до трьох років (у середньому рівень бідності таких сімей сягає 40,3%, а рівень злиденності - 24,2%, що майже у півтора рази перевищує цей показник в інших сім'ях з дітьми до 18 років).

Державну соціальну допомогу в І кварталі 2005 року отримало 411,6 тис. малозабезпечених сімей, допомогу сім'ям з дітьми отримало 932,8 тис. сімей.

Суттєвим недоліком системи державної підтримки найбільш вразливих верств населення є розпорошеність бюджетних коштів на виконання великої кількості державних соціальних програм. Водночас встановлені розміри державної допомоги сім'ям з дітьми не задовольняють фактичної потреби вразливих сімей з дітьми.