Верховна Рада України

1. В цілому схвалити з врахуванням внесених пропозицій основні засади і напрями становлення економіки України в кризовий період.

2. Кабінету Міністрів України при практичному здійсненні економічної політики керуватися орієнтирами, визначеними Верховною Радою України.

Становлення України як незалежної, суверенної держави можливе лише за умови надійного функціонування економіки. Основою її має бути цілісна, ефективна економічна система. Сприяти створенню такої економічної системи покликані "Основні засади і напрями становлення економіки в кризовий період" ( далі-"Основні засади") як правова основа посилення керованості економікою України з боку держави.

Методологічні підходи, на яких грунтуються "Основні засади", передбачають системний і комплексний характер визначення державного регулювання економіки, з урахуванням його органічного поєднання з ринковими саморегуляторами та досвіду подолання кризи в післявоєнній історії розвинутих країн.

"Основні засади" виходять з об'єктивної оцінки причин, характеру та масштабів системної кризи в Україні і збереження стійкої тенденції її поглиблення. За два роки державній владі не вдалося ефективно використати високий науково-технічний рівень, багаті земельні ресурси та велику працездатність народу. Аналіз свідчить, що стан економіки створює загрозу суверенітету України. Здійснюється широкомасштабна деіндустріалізація економіки, особливо деградують виробництва з високими технологіями. Середньорічні темпи падіння виробництва становлять більше 13, а за перше півріччя цього року - майже 30 відсотків. У 1,5 рази знизилися показники виробництва 50 основних видів продукції, різко згорнулося будівництво.

Середньорічний спад сільськогосподарського виробництва перевищив 18 відсотків. За споживанням продуктів тваринництва Україна відкинута на 30 років назад, порівняно з розвинутими країнами лише 60 відсотків становить виробництво на душу населення м'яса, молока та яєць.

Причини кризи найперше зводяться до:

- відсутності чіткої політичної і соціально-економічної стратегії розвитку України;

- хаотичного руйнування планово-адміністративної системи управління без адекватного заміщення їх ринковими механізмами та інфраструктурою;

- розпаду союзного народногосподарського комплексу та несформованості механізму функціонування самостійної економіки України;

- спотвореного формування ринкової економіки шляхом механічного перенесення досвіду інших країн на національний грунт, непродуманої лібералізації цін і зовнішньоекономічної діяльності та приватизації, посилених невідповідністю правового забезпечення і відсутністю надійного державного регулювання;

- безкарного розпродажу і привласнення національного надбання; криміналізації господарської діяльності; зрощування держапарату з тіньовими структурами;

- відсутності господарського механізму функціонування змішаної економіки;

- безпідставного сподівання на те, що в умовах переходу до ринкової економіки держава відходить від економіки. Історія не знає прикладів успішного переходу від адміністративної економіки до ринкової без використання засобів державного впливу.

Вважаючи основною причиною економічної кризи усунення держави від управління економікою і необгрунтоване перебільшення ролі ринкового саморегулювання в економічній політиці владних структур України, "Основні засади" передбачають відповідні корекції дій влади для встановлення оптимального співвідношення державних та ринкових регуляторів економічної системи.

Головна і найближча мета державного управління економікою, що визначається "Основними засадами" - зупинення кризи, стабілізація соціально-економічного становища в Україні.

Стратегічною метою соціально-економічних перетворень в усіх сферах життя є виведення України на шлях побудови суспільства прогресивного розвитку при реальному підпорядкуванні держави інтересам громадян.

Загалом це означає:

- в економічній частині - створення високорозвинутої виробничої, фінансової і науково-технічної інфраструктури економіки України, забезпечення високотехнологічного енерго- та ресурсозберігаючого й екологічно безпечного розвитку всіх її галузей, їх конкурентоздатності на світовому ринку, рівноправне входження України в світове економічне співтовариство;

- у захисті держави - забезпечення достатньо високої військової могутності країни, здатності захистити і відстояти її територіальну цілісність і національні інтереси;

- у соціальній та духовній сфері - забезпечення модернізації високого науково-технічного і технологічного рівня виробництв, зміцнення позицій української науки в світі на основі підвищення загальноосвітнього рівня громадян, гарантування їм можливостей одержання відповідної освіти і кваліфікації, створення умов для всебічного розвитку всіх галузей культури, літератури, мистецтва, примноження притаманних народу України рис високої духовності.

Тільки зрозуміла та прийнята народом стратегія прогресивного розвитку України здатна консолідувати здорові сили суспільства на самовіддану працю та відновлення у громадян довір'я до держави.

Завоювання такого довір'я розпочинається від конкретності заходів для забезпечення збирання та збереження урожаю-94, вирішення питань паливно-енергетичного комплексу народного господарства, розблокування розрахунків між підприємствами та недопущення їх зупинення, забезпеченням підготовки до зими, стабілізації цін та інше.

Соціально-економічні перетворення здійснюватимуться у три етапи, значна частина завдань яких буде збігатися у часі.

Перший етап. Визначення державних пріоритетів та механізму їх забезпечення, поступовий перехід від хаотичних економічних відносин до регульованих ринкових. Завданням цього етапу буде зупинення спаду виробництва та початок його піднесення, стабілізації, реалізації ефективної програми зайнятості.

За період першого етапу (до кінця 1995 року) передбачається створення сприятливих економічних умов для ефективних галузей і виробництва та підприємств всіх форм власності, які визначають економічний потенціал держави. Водночас здійснюватиметься поступове згортання неперспективних виробництв в поєднанні з соціальним захистом працюючих. Наслідком повинно стати обмеження інфляції, відновлення стимулів до праці і зупинення спаду та початок поліпшення життєвого рівня народу, поява ознак конкуренції, стимулювання задоволення виробниками продукції та послуг потреб споживачів.

Другий етап. Стабілізація.

На другому етапі (до кінця 1997 року) досягається надійна стабілізація виробництва, починається поступове нарощування його обсягів. Наприкінці етапу виробництво промислової і сільськогосподарської продукції має досягти рівня кінця 80-х років при її більш досконалій структурі та істотно вищій якості.

На цей час треба створити необхідні промислові потужності для забезпечення пріоритетних напрямків розвитку економіки, особливо для сільського господарства і переробної промисловості, стимулювати зростання обсягів капітального будівнитцва і реконструкції підприємств, розгорнути широку програму житлового будівництва, розгортання соціальної та ринкової інфраструктури із створенням умов для залучення фінансів підприємств недержавних форм власностей.

Ознакою цього етапу буде підвищення життєвого рівня народу та оздоровлення демографічної ситуації.

Третій етап. Соціально-економічне зростання.

Ефективне здійснення завдань перших двох етапів має створити надійну базу для входження країни в наступний етап соціально-економічного розвитку. В загальному вигляді його головне завдання - завершення структурної перебудови, формування ефективної конкурентноспроможної національно-орієнтованої ринкової економіки, розробка та впровадження на головних напрямках науково-технічного прогресу технологій світового рівня, наближення життєвого рівня громадян України до рівня економічно розвинутих країн.

Впровадження основних засад державного регулювання економіки повинно враховувати певні соціальні, політичні та організаційні умови принципового значення.

Соціальні:

- соціальна захищеність населення;

- підтримка рівня життя не нижче прожиткового мінімуму;

- забезпечення конституційних соціальних гарантій.

Політичні:

- державна незалежність;

- міжнародне співробітництво і добросусідство;

- розвиток демократії і самоврядування;

- посилення правових засад життя суспільства;

- політична злагода у суспільстві.

Організаційно-економічні:

- забезпечення стійкості економічної системи, запобігання шоковим методам економічних перетворень;

- підтримка економічних і науково-технічних пріоритетів;

- зупинення падіння та забезпечення підвищення продуктивності суспільного виробництва.

Державне управління економікою повинно здійснюватись комплексно і охоплювати всі сфери суспільного виробництва: виробництво, розподільні відносини, сферу грошового обігу і кінцевого споживання.

Загрозлива глибина кризи вимагає усунення некерованості державою основними економічними процесами в країні.

Ефективність наступних перемін залежить від точності вибраних кроків на першому етапі. Саме на цих кроках і зосереджено зміст документу.

Основною формою реалізації структурних змін виступає політика державних пріоритетів на основі розроблених національних програм та їх державного стимулювання.

Метою політики державних пріоритетів є:

- підтримка прискореного розвитку галузей народного господарства та підприємств, які виготовляють конкурентноспроможну та пріоритетно важливу продукцію. (Треба зважити на те, що реальний стан економіки України в минулому і тепер, унікальний рівень її концентрації та інтеграції з сусідніми країнами при незавершеності технологічних циклів закономірно вимагає використання масштабних організаційно-економічних утворень (в т.ч. міжгалузевих), які функціонують на різних формах власності, на основі сучасної науково-технологічної політики);

- забезпечення збалансованого розвитку регіонів з урахуванням їх специфіки та орієнтації;

- подолання структурних деформацій, що поглибились останнім часом, збереження продуктивних сил України;

- створення ефективної виробничої кооперації підприємств і галузей в межах України, відновлення необхідних та встановлення нових господарських зв'язків в рамках СНД та з іншими країнами світу.

Політика структурної перебудови повинна бути послідовною і поступовою, з використанням "точкового" інвестування нової кооперації підприємств, орієнтуватися на замкнуті технологічні цикли в межах держави, створення національних та транснаціональних компаній з різними формами власності, кооперуванням підприємств сировинних та напівсировинних галузей з машинобудівними, в тому числі з участю іноземних інвесторів; диверсифікації галузей під цілі державних програм структурної перебудови, поступового згортання неперспективних виробництв.

Передбачається трансформування потужностей з одночасним створенням нормативної бази для перебудови машинобудівного комплексу під випуск компонентів загального застосування в промисловості, сільському господарстві і переробній промисловості, забезпечення зростання обсягів реконструкції підприємств, житлового будівництва, соціальної інфраструктури.

Зважаючи на наявний економічний і науково-технічний потенціал України, потреби її населення та завдання виходу на світовий ринок, слід визначити як пріоритетні галузі для першого етапу структурної перебудови: сільське господарство і переробна промисловість, паливно-енергетичний комплекс, наукоємні галузі промисловості, капітальне будівництво (в т.ч. житлове).

З урахуванням світової конкуренції і соціального спрямування товару масового попиту - продовольства, сільське господарство, незалежно від форм власності, прямує до спеціалізації і більшої індустріалізації за рахунок розвитку сфери агропромислового комплексу, збереження, переробки та збуту продукції, стимулюючи виробництво в малозатратних регіонах. З цією метою потрібно оптимізувати структуру агропромислового виробництва в Україні.

Важливість цього завдання обумовлюється і тим, що сільськогосподарське виробництво, сільські райони взагалі, спираючись на менталітет народу та традиції укладу життя родини, відтворюють джерела життєдіяльності суспільства і держави, поліпшують демографічну ситуацію.

Формування енергетичної політики України вбирає в себе заходи щодо енергозбереження та поширення використання відновлюваних джерел енергоресурсів.

Розвиток наукоємних галузей спирається на експертизу світових тенденцій, досягнень і можливостей України, визначення стратегії науково-технологічної політики держави. Окремого значення набуває розвиток галузі загального машинобудування, адаптованої до світових стандартів.

Здійснення приватизації повинно передбачати:

- формування багатоукладної економіки України з чітким розмежуванням державного і недержавного секторів економіки;

- законодавче визначення галузей і об'єктів державної власності, які складають фундамент економіки та економічної безпеки України і не підлягають приватизації;

- захист інтересів великих і середніх підприємств від руйнування їх як цілісних майнових комплексів; приватизацію підприємств і об'єктів соціальної інфраструктури із збереженням їх профілю та робочих місць;

- регулювання механізму пріоритетного права трудового колективу на вибір форми приватизації і забезпечення його реалізації та одночасного забезпечення принципу однакового доступу до власності всіх громадян України;

- визначення умов участі іноземного капіталу в процесах приватизації;

- методику оцінки об'єктів, що приватизуються, за їх ринковою вартстю та з урахуванням інфляційних процесів;

- обов'зковий державний контроль за здійсненням приватизації державного майна, законодавче визначення порядку одержання коштів від приватизації та напрямів їх використання;

- вирішення питань соціального захисту працюючих на об'єктах, що приватизуються;

- удосконалення методики оцінки та контролю за законністю процесів приватизації;

- можливість приватизації державного і комунального майна з гарантованим використанням всіх приватизаційних паперів працівників бюджетної сфери, пенсіонерів, молоді, а також з компенсацією державним майном проіндексованих вкладів громадян в ощадному банку (за їх згодою);

- ліквідацію можливостей для корупції та безконтрольної приватизації.

Реформування відносин власності на землю виходить із визначення землі як головного національного багатства народу України і спрямовується на створення сприятливих умов для розвитку різних форм господарювання на землі, раціонального використання та охорони земельних ресурсів, при державній підтримці сільськогосподарських товаровиробників.

Право приватної власності на землю надається шляхом приватизації земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства та садівництва, для індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, з правом купівлі-продажу зазначених ділянок. Право приватної власності на землю надається лише громадянам України. Іноземним юридичним і фізичним особам та особам без громадянства земля може надаватись лише у користування, в тому числі на умовах оренди.

Селянські (фермерські) господарства використовують землю для виробничих потреб на умовах довгострокової спадкової оренди чи продажу її державі.

Право власності громадян на житло забезпечується через приватизацію квартир державного житлового фонду та форсування кооперативного та індивідуального житлового будівництва.

Основними важелями державного регулювання економікою є:

- ціноутворення;

- фінансово-кредитна політика (податкова, кредитна, бюджетна, валютна);

- політика заробітної плати;

- інвестиційне регулювання;

- науково-технічна політика;

- зовнішньоекономічна діяльність.

Державна політика полягає у припиненні хаосу у ціноутворенні, здійсненні заходів щодо стримуванню зростання цін та їх стабілізації, та усунення деформації усієї цінової системи, з тим, щоб ціни стали стимулюючим регулятором виробництва, обліку та споживання товарів та послуг.

Політика ціноутворення повинна забезпечити підтримання міжгалузевого цінового паритету, особливо між сільським господарством та іншими галузями, тісний зв'язок цін і тарифів на найважливіші товари та послуги з рівнем мінімальної оплати праці і пенсій. Регулювання цін на товари широкого вжитку потрібно здійснювати через норму прибутку і розмір торгово-посередницьких націнок, маючи на увазі потребу скорочення зайвих посередницьких операцій.

Реформування системи оподаткування в Україні повинно бути спрямовано на стимулювання розвитку народного господарства (збільшення виробництва ВВП), формування повноцінного бюджету і вирішення соціальних проблем.

Об'єктами оподаткування повинні стати прибуток, земля, нерухоме майно і доходи громадян.

Ставки податків повинні бути обгрунтовані. Передбачається вдосконалити механізм щорічного декларування доходів всіма суб'єктами оподаткування, здійснювати жорсткий контроль та посилити відповідальність за повну сплату податків всіма юридичними та фізичними особами.