Ратифікована 10 грудня 1991 року Верховною Радою України Угода про співдружність незалежних держав із Застереженнями до неї забезпечує незалежність України як держави. Разом з тим має місце неоднозначне тлумачення як окремих положень Угоди, так і загального її спрямування офіційними колами сторін, що її уклали. Мова зайшла прямо про призначення Угоди як основи для створення нової союзної держави.

Відповідно до положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів з моменту ратифікації Угоди обов'язковими для України є ті положення Угоди, підписаної Президентом України, до яких не зроблені застереження, а також Застереження до Угоди, схвалені Верховною Радою України.

У своєму підсумку ратифікована Верховною Радою України Мінська Угода із застереженнями для України означає наступне:

1. Згідно з Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року та волевиявленням народу України, здійсненим шляхом всеукраїнського референдуму, Україна є і залишається за своїм правовим статусом незалежною державою - суб'єктом міжнародного права.

2. Україна заперечує перетворення співдружності незалежних держав на державне утворення із своїми органами влади і управління.

3. Україна заперечує надання співдружності незалежних держав статусу суб'єкта міжнародного права.

4. Координаційні інститути в рамках співдружності не можуть мати владний характер. Їхні рішення є рекомендаційними.

5. Здійснюючи зовнішню політику самостійно, Україна вступатиме в консультації з іншими державами співдружності.

6. Кордон між Україною - з одного боку та Росією і Білорусією - з іншого є державним кордоном України, який є недоторканим. Лінія його проходження, визначена Договором між Україною і Росією 1990 року і Договором між Україною і Білорусією 1990 року, лишається незмінною незалежно від того, чи є Україна стороною Угоди чи ні.