Обрана в березні 1998 року на демократичних засадах Верховна Рада України змушена звернутися до найавторитетніших міжнародних інституцій, усієї громадськості Європи і світу у зв'язку з вкрай небезпечним розвитком політичної ситуації в Україні, що не тільки загрожує конституційним засадам Української держави, правам і свободам її громадян, а й може спричинити дестабілізацію в усій Європі.

Економіка країни за роки так званих "реформ" доведена до краху. Втрачено дві третини валового внутрішнього продукту, три чверті промислового та більше половини сільськогосподарського виробництва. Зовнішній державний борг досяг 12,4 млрд. доларів США, що дорівнює двом річним бюджетам України.

Громадяни України фактично позбавлені проголошених у Конституції прав на працю і відпочинок, безплатну освіту і медичне обслуговування, достатній життєвий рівень, своєчасну виплату заробітної плати. Заборгованість по зарплаті, пенсіях, інших соціальних виплатах перевищила - у доларовому еквіваленті - 2 млрд. доларів США. Реальні доходи населення знизилися майже у вісім разів. За даними Європейського банку реконструкції і розвитку, 41 відсоток громадян України відкинуто за межу виживання. Внаслідок перевищення смертності над народжуваністю чисельність населення нашої країни скоротилася більш як на 2 млн. чоловік.

У суспільстві до крайньої межі загострилося майнове розшарування, органи влади майже всуціль корумповані; наростає невдоволення діяльністю владних структур, висуваються вимоги зміни згубного курсу, оновлення під час наступних, 31 жовтня нинішнього року, виборів керівництва держави, яке виявилося неспроможним врятувати вітчизняну економіку від руйнації, а народ - від злиднів, жебрацтва і вимирання.

За цих умов Президент України Л. Кучма і його оточення, зосередивши у своїх руках майже необмежені повноваження і прагнучи уникнути відповідальності за катастрофічні наслідки своєї діяльності, будь-що залишитися при владі, вдаються до ігнорування, а то й до брутального порушення Конституції, чинних законів, компрометування і шельмування найвищого законодавчого органу держави - Верховної Ради України - і органів місцевого самоврядування. Народних обранців депутатів місцевих Рад намагаються перетворити на слухняних, кишенькових прислужників виконавчих структур, а самі Ради як органи політичного самоврядування - політично знищити. Президент України Л. Кучма нерідко перебирає на себе здійснення законодавчих функцій; він підпорядкував силові структури, інформаційну сферу, монополізував кадрову політику, грубо втручається в діяльність судових органів.