За поданням Президента України Конституційний Суд України 2 березня 1999 року ухвалив безпрецедентне рішення щодо скасування Закону України "Про тимчасову заборону підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України".

Під формальним приводом протидії втручанню органу законодавчої влади у компетенцію виконавчої влади Конституційний Суд України взяв, по суті, під свій захист справді неприпустиме порушення виконавчою владою норм Конституції України: її статті 43 - про захист законом права кожного "на своєчасне одержання винагороди за працю"; статей 85 і 92 - про повноваження Верховної Ради України і виняткове законодавче регулювання та гарантування прав і свобод людини і громадянина, а головне статті 22 - про неможливість скасування та неприпустимість звуження "змісту та обсягу існуючих прав і свобод".

Рішенням Конституційного Суду України не допускається навіть вимушений і тимчасовий захист Верховною Радою України саме цих прав і свобод у їх справжньому змісті та обсязі.

За тривалий час порушення конституційних норм, яке виливалось і виливається в несвоєчасну виплату заробітної плати, пенсій, стипендій, грошового забезпечення військовослужбовців, інших соціальних виплат громадянам, борги від чого вже перевищили 10 мільярдів гривень, незважаючи на численні громадянські протести і публічні апеляції співвітчизників до всіх державних інстанцій, у тому числі й до Конституційного Суду України, цей єдиний орган конституційної юрисдикції України жодним словом не засудив правові акти й дії виконавчої влади, якими живиться і підкріплюється антиконституційна і антинародна практика соціального знущання над більшістю населення.