Відповідно до статей 17 і 23 Земельного кодексу Української РСР Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки

1. Затвердити форми державних актів:

- на право довічного успадковуваного володіння землею;

- на право постійного володіння землею;

- на право постійного користування землею.

2. Затвердити Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок.

3. Місцевим Радам народних депутатів до 15 квітня 1991 року розглянути заяви громадян, які бажають організувати селянські (фермерські) господарства, розширити особисті підсобні господарства, зайнятися садівництвом, городництвом або одержати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби, індивідуального будівництва, а також клопотання підприємств, установ і організацій про надання земель для колективного городництва і вирішити питання про виділення земельних ділянок для зазначених потреб відповідно до Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок.

4. Встановити, що при перерозподілі земель для надання їх громадянам державне замовлення сільськогосподарським товаровиробникам змінюється пропорційно до площі угідь, що вилучається із земель, які перебувають у їх володінні або користуванні.

5. Раді Міністрів Української РСР:

- до 15 квітня ц. р. внести на розгляд Верховної Ради Української РСР пропозиції про утворення Державного комітету Української РСР по земельних ресурсах та його органів на місцях;

- внести пропозиції щодо встановлення відповідальності за порушення службовими особами порядку надання і вилучення земельних ділянок.

Відповідно до Декларації про державний суверенітет України земля є власністю її народу.

Кожен громадянин Української РСР має право на земельну ділянку.

У довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель; садівництва; дачного і гаражного будівництва; традиційних народних промислів; у разі одержання у спадщину жилого будинку або його придбання.

Землеволодільці мають право: самостійно господарювати на землі; зводити у встановленому порядку жилі та інші будівлі і споруди; власності на вироблену сільськогосподарську продукцію, на посіви і посадки сільськогосподарських культур та насаджень.

Землеволодільці зобов'язані: ефективно використовувати землю відповідно до цільового призначення, підвищувати її родючість; не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності; своєчасно вносити земельний податок; не порушувати права інших землеволодільців, землекористувачів, у тому числі орендарів.

Права землеволодільців може бути обмежено тільки у випадках, передбачених Земельним кодексом.

Відповідно до Декларації про державний суверенітет України земля є власністю її народу.

У постійне володіння земля надається колгоспам, радгоспам, іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям, релігійним організаціям для ведення сільського та лісового господарства.

Землеволодільці мають право: самостійно господарювати на землі; власності на вироблену сільськогосподарську продукцію; використовувати у встановленому порядку для потреб господарств наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти; зводити у встановленому порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди; передавати у тимчасове користування земельну ділянку або її частину у випадках і порядку, передбачених статтями 53, 77 Земельного кодексу Української РСР.

Землеволодільці зобов'язані: ефективно використовувати землю відповідно до цільового призначення та проекту внутрігосподарського землеустрою, здійснювати систему раціонального використання земель, підвищувати її родючість; застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності; своєчасно вносити земельний податок; не порушувати права інших землеволодільців, землекористувачів, у тому числі орендарів.

Права землеволодільців може бути обмежено тільки у випадках, передбачених Земельним кодексом Української РСР.

Відповідно до Декларації про державний суверенітет України земля є власністю її народу.

Кожен громадянин Української РСР має право на земельну ділянку.

У постійне або тимчасове користування земля надається громадянам Української РСР для городництва, сінокосіння і випасання худоби; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям; сільськогосподарським державним, кооперативним і громадським підприємствам, установам і організаціям для використання у несільськогосподарських цілях; релігійним організаціям; спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю радянських та іноземних юридичних осіб.

Землекористувачі мають право: використовувати землю відповідно до умов її надання; зводити жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди за погодженням з Радою народних депутатів, яка надала землю; власності на посіви сільськогосподарських культур і вироблену сільськогосподарську продукцію; передавати у тимчасове користування земельну ділянку або її частину у випадках і порядку, передбачених статтями 71, 77, 79 Земельного кодексу.

Землекористувачі зобов'язані: забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання; ефективно використовувати надану їм землю, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності; своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за землю; не порушувати права інших землеволодільців, землекористувачів, у тому числі орендарів.

Права землекористувачів може бути обмежено тільки у випадках, передбачених Земельним кодексом Української РСР.