КОМІТЕТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ЕКОЛОГІЧНОЇ

ПОЛІТИКИ, ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ЛІКВІДАЦІЇ

НАСЛІДКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

Р І Ш Е Н Н Я

22.02.2006 N 121/14

Заслухавши інформацію "Про виконання Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи норм діючого законодавства у сфері попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Перспективи розвитку державних аварійно-рятувальних служб" Комітет зазначає наступне.

З перших кроків свого існування Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі - МНС України) разом з профільним Комітетом Верховної Ради України відпрацьовувалась концепція створення Єдиної державної системи органів реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (далі - ЄДС). В руслі цієї концепції здійснювалось як організаційний розвиток сфери управління міністерства, в першу чергу - сил реагування, так і розроблення законодавчої і нормативно-правової бази із забезпечення безпеки життєдіяльності.

Реалізація усіх функціональних завдань МНС України вимагала більш розширеного діапазону сил реагування, були необхідні вузькопрофільні висококваліфікаційні рятувальні формування на ті види надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (далі - НС), що не могли охопити сили Цивільної оборони (далі - ІДО).

Головною метою створення Державної воєнізованої гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) служби (далі - ДВГРС МНС України) у 1998 році було забезпечення МНС України реальними силами реагування на техногенні небезпеки на загальнодержавному, регіональному, місцевому і об'єктовому рівнях. Окрім того, зберігався господарчий механізм взаємовідносин гірничорятувальних підрозділів з обслуговуваними потенційно небезпечними об'єктами - двосторонні госпрозрахункові договори, що дало можливість уникнути додаткових навантажень на державний бюджет при створенні та діяльності служби. П'ятирічний період діяльності ДВГРС МНС України підтвердив успішність обраного шляху.

З ініціативи керівництва ДВГРС МНС України і при підтримці Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи було віднайдено і впроваджено в життя в 2002-2003 роках нові організаційні форми діяльності аварійно-рятувальних служб, а саме - зведені аварійно-рятувальні загони постійної готовності області (міста). В цій організаційній формі поєднувались матеріальні і фінансові можливості місцевих комунальних і державної аварійно-рятувальних служб. Такі загони були структурами подвійного підпорядкування - місцевому органу влади і Головному штабу ДВГРС МНС України і створювались в основному там, де не було інших підрозділів. Діяльність забезпечувалась трьома джерелами: коштами державного бюджету - за виконання загальнодержавних функцій по договору з Головним штабом, коштами місцевого бюджету - у вигляді оснащення, устаткування і комунальних послуг, госпрозрахунковими коштами - за договорами з обслуговування місцевих потенційно небезпечних об'єктів.

За 1996-2002 роки було створено правове поле діяльності сил попередження і реагування на НС, основну законодавчу та нормативно-правову базу. В Україні було побудовано державну систему попередження і захисту від надзвичайних ситуацій, відбулось становлення її основного органу - МНС України. Було систематизовано завдання і функції від Уряду до робочого місця на підприємстві.

В цей період часу практичною діяльністю МНС України було поставлено крапки в дискусіях щодо доцільності зосередження в складі МНС України усіх наявних в державі аварійно-рятувальних служб.

Формально точкою відліку початку "великого реформування" сил МНС України є видання Президентом України Указів "Про заходи щодо вдосконалення державного управління у сфері пожежної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій" (від 27 січня 2003 року N 47/2003 ( 47/2003 ), "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 листопада 2002 року "Про стан техногенної та природної безпеки в Україні" (від 4 лютого 2003 року N 76/2003 ( 76/2003 ) і "Про Державну програму перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 року" (від 19 грудня 2003 року N 1467/2003 ( 1467/2003 ), а також внесення додаткових змін до цієї програми у вересні та грудні 2005 року (N 1270/2005 ( 1270/2005 ) та N 1810/2005 ( 1810/2005 ).

Незважаючи на те, що після їх видання логічним було б розроблення концепції реформування Державної пожежної охорони (далі - ДПО) та ЦО і створення на їх базі пожежно-рятувальної служби, така концепція за ці більш ніж два роки так і не була розроблена. Окрім декларативних заяв чіткого плану перебудови ДПО і ЦО в єдину пожежно-рятувальну службу в міністерстві також не було, тому цілі і завдання реформування сил МНС України можна визначити лише по їх наслідкам.

МНС України в односторонньому порядку, без узгоджень з місцевими органами влади, без внесення змін до діючого законодавства, ліквідує ланку ЄДС - орган управління територіальною підсистемою ЄДС - обласні управління з питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення, структуру подвійного підпорядкування (МНС України і облдержадміністрації). Єдина державна система органів реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру фактично перестала існувати.

Широко розрекламована "Народна служба порятунку" (і на сьогодні вона рекламується, на що витрачаються величезні кошти) на ділі не змогла виконувати справжні функції рятувальників - за викликами "01" на не пожежні НС виїжджали все ті ж самі пожежні підрозділи, які стали лише іменуватися пожежно-рятувальними, але не володіли професійними якостями рятувальників. В окремих випадках цей непрофесіоналізм коштував життя і здоров'я постраждалих.

Те, що вдосконалення аварійно-рятувальної справи через ліквідацію існуючих служб МНС України, було лише декларацією, якнайліпше підтверджується фактом повної ліквідації ЦВАРЗ. Найбільш від реформації постраждала ДВГРС МНС України, тому що порушився господарчий механізм її функціонування та порушились взаємовідносини з потенційно небезпечними виробництвами.

В складі гірничорятувальної служби ліквідовано новий, перспективний напрям аварійно-рятувальних робіт - біозахист. Починаючи з 2000 року, Головний штаб ДВГРС МНС України створював цей напрям на базі новоствореного спеціального аварійно-рятувального взводу біозахисту у м. Каховка, Херсонської області.

Крім того аналіз діючого законодавства показує, що діюче законодавство України недосконале. І останні законодавчі ініціативи МНС України не поліпшують діюче законодавство, але його заплутують.

Не виконується положення статті 35 Закону України "Про аварійно-рятувальні служби" ( 1281-14 ) та статті 13 Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" ( 1809-14 ) в частині проведення медико-психологічної реабілітації рятувальників державних аварійно-рятувальних служб та постраждалого внаслідок надзвичайних ситуацій населення, особливо дітей.

На низькому рівні проводиться контроль відповідно до законодавства громадських організацій, які займаються аварійно-рятувальними питаннями.

На сьогодні керівництвом МНС України та Головного Штабу Державної спеціальної (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби (далі - ДСВАРС МНС України) ситуація поступово виправляється. ДСВАРС МНС України, яка є правонаступником ДВГРС МНС України, потребує державної допомоги у своєму розвитку. Необхідно припинити постійне скорочення штатів у цій службі.

Слід зазначити вкрай низький рівень підготовки проектів нормативно-правових актів фахівцями МНС України і відсутність належної уваги Кабінету Міністрів України при їхньому розгляді. При цьому співпраця багатьох підрозділів міністерства з профільним Комітетом Верховної Ради майже зовсім відсутня. На засідання Комітету, на якому розглядаються питання сфери відання МНС України, працівники МНС України приходять тільки після декількох запрошень.

Зважаючи на викладене, Комітет В И Р І Ш И В:

I. Інформацію взяти до відома.

II. Визнати роботу МНС України та ДСВАРС МНС України у 2005 та на початку 2006 року задовільною.

III. Визнати співпрацю МНС України з Комітетом недостатньою.

IV. Рекомендувати:

Раді національної безпеки і оборони України:

до 1 травня 2006 року розглянути відповідно до своїх повноважень питання щодо створення українських міжнародних рятувальних сил швидкого реагування на базі діючих аварійно-рятувальних підрозділів МНС України.

Кабінету Міністрів України:

1. До 1 червня 2006 року забезпечити повне погашення заборгованості по заробітній платі працівникам ДСВАРС МНС України та іншим аварійно-рятувальним підрозділам, які підпорядковані МНС України.

2. Забезпечити фінансування у повному обсязі діяльності державних аварійно-рятувальних і пожежних підрозділів, а також заходів, визначених державними програмами та комплексними планами з питань запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

3. Забезпечити повне фінансування МНС України, щодо виконання ним своїх повноважень у міжнародної діяльності.

4. Звернути увагу Уряду АР Крим та обласних державних адміністрацій на недопустимість порушення законодавства у частині проведення медико-психологічної реабілітації рятувальників та постраждалих від надзвичайних ситуацій населення у оздоровчих, санаторно-курортних та інших закладах, в яких не створено відповідно до законодавства у сфері попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій центри медико-психологічної реабілітації.

5. До 1 квітня 2006 року затвердити Положення про ДСВАРС МНС України.

6. До 1 червня 2006 року внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти:

щодо внесення змін та доповнень статей 87-90 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) стосовно включення до програм запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру для забезпечення видатків, що спрямовуються з бюджетів різного рівня на здійснення цих програм;

щодо фінансування заходів по медико-психологічній реабілітації населення, особливо дітей, від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;