Президент України звернувся 5 липня 1999 року до Конституційного суду України з Конституційним поданням для вирішення питання про відповідність Конституції України Закону України від 23 березня 1999 року N 539-XIV "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", опублікованого в газеті "Урядовий кур'єр" від 2 червня 1999 року.

I. Закон, що розглядається, вніс зміни до підпункту "з" пункту 1 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", згідно з яким не оподатковуються прибутковим податком доходи, одержані від відчуження громадянами акцій та інших корпоративних прав, набутих такими громадянами в процесі приватизації в обмін на їх приватизаційні або компенсаційні сертифікати, а також у межах їх пільгового придбання за власні кошти працівниками підприємств, що приватизуються, та особами, визначеними статтею 25 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств". При цьому пунктом 2 розділу II "Прикінцеві положення" визначено, що ця норма Закону поширюється на правовідносини, які виникли з дня набрання чинності зазначеним Декретом.

Президент України не оскаржує змістовну (економічну) частину зазначеної норми, однак звертає увагу на порушення, за його думкою, частини першої статті 58 Конституції України, за якою закони не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

З висновками Президента України не можна погодитись за такими причинами.

Згідно із пунктом 2 статті 2 Закону України "Про приватизацію державного майна", приватизація здійснюється на принципі безоплатної передачі частки державного майна кожному громадянинові України за приватизаційні папери. Згідно з пунктом 5 статті 2 Закону України "Про приватизаційні папери", кожен громадянин України має рівне право на одержання приватизаційних паперів однакової номінальної вартості для приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Згідно із пунктом 1 статті 1 Закону України "Про приватизаційні папери" приватизаційні папери - це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

З цього випливає, що громадянин, який скористався правом приватизації з використанням приватизаційних цінних паперів, є належним набувачем прав власності на приватизоване майно або на корпоративні права (акції, частки, паї), емітовані суб'єктом підприємницької діяльності у процесі приватизації.

Згідно з підпунктом "е" пункту 1 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", від оподаткування звільняються суми, одержувані в результаті відчуження майна, що належить громадянам за правом власності, за нотаріальне посвідчення якого сплачується державне мито.

Згідно з підпунктом "п" пункту 3 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" (у редакції, діючій на час прийняття Закону, що розглядається), встановлювалося державне мито у розмірі 0,2 відсотка суми, зазначеної в угоді про відчуження цінних паперів.

Виходячи із зазначених норм Закону, продавці корпоративних прав, набутих в обмін на безоплатно отримані приватизаційні папери, не мали включати доходи, отримані від такого продажу, до сукупного оподатковуваного доходу, у разі сплати державного мита або плати за вчинення нотаріальних дій (у разі посвідчення договорів приватними нотаріусами).

З правової точки зору, законодавець вважав ці питання повністю врегульованими ще з грудня 1992 року.

Однак, органи державної податкової служби України, починаючи з четвертого кварталу 1998 року, безпідставно почали надавати роз'яснення про необхідність включення таких доходів до складу сукупного оподатковуваного доходу громадянина, а також у безспірному порядку стягувати з покупців таких корпоративних прав податок у розмірі 20% від суми виплат, прирівнюючи його до прибуткового податку з громадян, отриманого громадянином-продавцем за неосновним місцем одержання доходів. У першому кварталі 1999 року податкові органи розпочали розсилати громадянам повідомлення про необхідність до нарахування та внесення податку з таких доходів, з нарахуванням штрафних санкцій, починаючи з 1993 року,

Такий самий підхід застосовувався також для відчуження майна, приватизованого в обмін на компенсаційні сертифікати. Нагадаємо, що компенсаційні сертифікати отримувалися громадянами України в якості компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку та колишнього Укрдержстраху. Саме тому відчуження майна, приватизованого за компенсаційні сертифікати, стало для громадян єдиним способом повернути знецінені заощадження, а спроби стягнути з цієї операції податок викликали масове соціальне невдоволення. У цьому випадку кошти, які отримувалися громадянами внаслідок здійснення таких операцій, взагалі не можуть вважатися доходом, позаяк вони є компенсацією збитків, понесених від знецінення заощаджень.

Треба зазначити, що під "зворотне" оподаткування попали біля 27 млн. громадян, які скористалися правом сертифікатної приватизації. З іншого боку, на межу банкрутства були поставлені інвестиційні посередники, створені згідно з Указом Президента України N 55 від 19 лютого 1994 р. "Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії" та уповноважені торгівці цінними паперами, з яких вимагалося до нарахування податку при виплаті неосновного доходу громадянам-продавцям за 5 останніх років (та сплата відповідних фінансових санкцій). Такий підхід міг призвести до створення у секторі небанківських фінансових установ ситуації, подібної до довірчих товариств.