Подання надається на виконання статті 14 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Подання містить стислий виклад проблем, які призводять до визнання Європейським судом з прав людини (далі - Європейський суд) порушень Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), та пропозиції щодо їх вирішення.

Відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

1) Щодо порушення права на виконання остаточного рішення суду протягом розумного строку (п. 1 статті 6, стаття 13 Конвенції та стаття 1 Першого протоколу до Конвенції)

У пілотному рішенні від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, Європейський суд визнав проблему невиконання рішень національних судів системною в Україні:

"88. ... Суд дійшов висновку, що порушення, зазначені в цьому рішенні, не пов'язані з якимсь поодиноким випадком чи особливим поворотом подій у цій справі, але є наслідком недоліків регуляторної та адміністративної практики органів влади держави з виконання рішень національних судів, за які вони несуть відповідальність. Отже, ситуацію у цій справі слід кваліфікувати як таку, що є результатом практики, несумісної з положеннями Конвенції (...)."

Крім того, в резолютивній частині цього рішення Європейський суд також вказав:

"... зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту..."

Порушення прав заявників на виконання остаточних рішень судів протягом розумного строку, з посиланням на справу Юрій Миколайович Іванов, було констатовано у рішеннях Європейського суду від 09.01.2014 у справі "Кисельова та інші проти України", заява № 6155/05, "Хайнацький та інші проти України", заява № 12895/08, "Сем'яністий та інші проти України", заява № 7070/04, та рішеннях від 13.02.2014 у справі "Щукін та інші проти України", заява № 59834/09, та у справі "Васильєв та інші проти України", заява № 29266/08.

Передумовами, що призвели до порушення Конвенції, можуть вважатися обставини, раніше вказані у рішенні Європейського суду у справі Юрій Миколайович Іванов.

Ефективним шляхом вирішення цієї проблеми має стати Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", розроблений у рамках здійснення заходів загального характеру на виконання пілотного рішення у справі Юрій Миколайович Іванов. У згаданий закон 19.09.2013 було внесено зміни, спрямовані на вирішення питання щодо погашення вже існуючої заборгованості за судовими рішеннями (винесеними до 1 січня 2013 року), відповідальність за виконання яких покладено на державу.

Окрім цього, на цей час розробляється практичний механізм реалізації закладених у вказаний Закон інструментів - порядок інвентаризації та погашення заборгованості.

Варто зазначити, що більшість рішень, на невиконання яких скаржаться заявники, є рішеннями судів зобов'язального характеру, боржниками за якими є управління Пенсійного фонду України та управління праці та соціального захисту населення.

Крім цього, виконання деяких рішень національних судів ускладнюється дією різного роду мораторіїв, введених, наприклад, Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29.11.2001 № 2864-III та Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" від 23.06.2005 № 2711-IV.

Звертаємо увагу на те, що 5 грудня 2013 року Комітет міністрів Ради Європи прийняв резолюцію, якою закликав Уряд вжити заходів з метою вирішення проблем, що лягли в основу порушень, констатованих Європейським судом у справі Юрій Миколайович Іванов, за необхідності - шляхом перегляду законодавства про мораторії та забезпечення врахування бюджетних обмежень під час законопроектної роботи, щоб попередити випадки невиконання рішень національних судів, відповідачами за якими є держава чи державні підприємства.

Принагідно потрібно звернути увагу Міністерства соціальної політики, Пенсійного фонду та Державної виконавчої служби на необхідність забезпечення неухильного та належного виконання рішень судів.

Крім того, як вже було зазначено, невиконання рішень національних судів, що стало предметом звернення до Європейського суду, частково обумовлено зобов'язальним характером цих рішень. У зв'язку з цим пропонуємо Верховному Суду України, Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Вищому адміністративному суду України звернути увагу на необхідність поширення судової практики заміни способу виконання зобов'язання за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (на кшталт рекомендацій щодо зміни способу і порядку виконання судових рішень, ухвалених у справах, пов'язаних із соціальними виплатами, викладеними в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 846/12/1313 від 13.06.2013).

2) Щодо порушення права на розгляд справи судом протягом розумного строку та на справедливий суд (п. 1 статті 6 Конвенції), право на захист (пп. "с" п. 3 статті 6 Конвенції)

Вказані порушення було констатовано Європейським судом у рішенні від 19.12.2013 у справі "Юрій Волков проти України", заява № 45872/06, рішенні від 10.10.2013 у справі "Волошин проти України", заява № 15853/08, рішенні від 28.11.2013 у справі "Горбатенко проти України", заява № 25209/06, рішенні від 17.10.2013 у справі "Таран проти України", заява № 31898/06, та в рішенні від 31.10.2013 у справі "Тарасов проти України", заява № 17416/03.

Передумовами констатованих порушень стали:

1) надмірна тривалість кримінального провадження, що не відповідала вимозі "розумного строку" (справи Таран, Горбатенко);

2) порушення права на справедливий суд через незабезпечення судом рівності сторін провадження, ненадання належного обґрунтування рішень судів, нездійснення судом належної оцінки всіх доказів у справі (справа Волошин);

2) незабезпечення права заявника на захист у зв'язку з тим, що факт відмови заявника від захисника, а також процесуальні документи, які підтверджують таку відмову, були сумнівними і неоднозначними (справа Тарасов);

3) порушення права заявника на захист у зв'язку з проведенням першого допиту заявника в якості підозрюваного в кримінальній справі за відсутності захисника (справа Юрій Волков);

Шляхами вирішення є суворе дотримання слідчими, прокурорами та суддями норм Кримінального процесуального кодексу, а також застосування у своїй практиці правових позицій Європейського суду щодо забезпечення особі права на справедливий суд, необхідності дотримання розумних строків розгляду справ.

Центральними органами виконавчої влади, відповідальними за вжиття цих заходів, є Міністерство внутрішніх справ України, Генеральна Прокуратура України, Верховний Суд України та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Статтею 2 Конвенції передбачено, що право на життя охороняється законом і нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

Європейський суд констатував порушення вказаного положення у рішенні від 03.10.2013 у справі "Юрій Ілларіонович Щокін проти України", заява № 4299/03, рішенні від 17.10.2013 у справі "Поживотько проти України", заява № 42752/08, рішенні від 17.10.2013 у справі "Зубкова проти України", заява № 36660/08, рішенні від 14.01.2014 у справі "Валерій Фуклєв проти України", заява № 6318/03, та рішенні від 05.12.2013 у справі "Арская проти України", заява № 45076/05.

Передумовами вказаних порушень стали:

1) недотримання державними органами обов'язку щодо захисту життя сина заявника, який знаходився під контролем держави (відбував покарання у вигляді позбавлення волі) (справа Юрій Ілларіонович Щокін);

2) нечіткість нормативно-правових актів щодо прийому пацієнтів до відділень інтенсивної терапії та недосконалість законодавства щодо встановлення кваліфікованим фахівцем здатності пацієнтів приймати рішення щодо свого лікування, в тому числі щодо отримання інформованої згоди на лікування (справа Арская);

3) непроведення державними органами ретельного розслідування фактів смерті близьких родичів заявників (процесуальний аспект, справи Юрій Ілларіонович Щокін, Зубкова, Поживотько, Арская та Валерій Фуклєв);

4) надміру тривале розслідування за фактом смерті члена сім'ї заявниці (справа Зубкова).

Шляхами вирішення є здійснення комплексу заходів, спрямованих на неухильне дотримання державними органами обов'язку захищати життя осіб, що знаходяться під контролем держави (перебувають під вартою, відбувають покарання у вигляді позбавлення волі або знаходяться на лікуванні), а також на забезпечення ефективного та швидкого розслідування справ за фактом смерті.

Так, Міністерству внутрішніх справ та Генеральній прокуратурі України пропонуємо довести позиції Європейського суду до відома працівників органів внутрішніх справ та прокуратури, забезпечити неухильне дотримання норм Кримінального процесуального кодексу України, а також уникнення допущення у своїй адміністративній практиці порушень положень Конвенції, аналогічних вказаним.

Вжиття заходів загального характеру полягає в усуненні нечіткості нормативно-правових актів, що стосуються прийому пацієнтів до відділень інтенсивної терапії, та щодо встановлення кваліфікованим фахівцем здатності пацієнтів надавати інформовану згоду на лікування або відмовлятись від лікування (справа Арская). Органом виконавчої влади, відповідальним за вжиття вказаних заходів, є Міністерство охорони здоров'я України.

Верховному Суду України, Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ пропонуємо забезпечити в межах заходів, передбачених чинним законодавством, відповідне реагування суддів на порушення процесуальних норм під час проведення досудового слідства у справах щодо факту смерті.

Відповідно до статті 3 Конвенції нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Європейський суд у рішенні від 03.10.2013 у справі "Юрій Ілларіонович Щокін проти України", заява № 4299/03, рішенні від 10.10.2013 у справі "Волошин проти України", заява № 15853/08, рішенні від 28.11.2013 у справі "Горбатенко проти України", заява № 25209/06, рішенні від 17.10.2013 у справі "Таран проти України", заява № 31898/06, рішенні від 24.10.2013 у справі "Сергій Савенко проти України", заява № 59731/03, рішенні від 07.11.2013 у справі "Бєлоусов проти України", заява № 4494/07, рішенні від 07.11.2013 у справі "Геращенко проти України", заява № 20602/05, рішенні від 14.11.2013 у справі "Александр Ніконенко проти України", заява № 54755/08, рішенні від 14.11.2013 у справі "Скороходов проти України", заява № 56697/09 та в рішенні від 31.10.2013 у справі "Тарасов проти України", заява № 17416/03, констатував порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з таким:

1) жорстоким поводженням працівників міліції під час затримання заявника у справі Геращенко;

2) катуванням:

- працівниками міліції заявників у справах Бєлоусова і Тарасова під час тримання їх під вартою;

- сина заявника у справі Юрія Ілларіоновича Щокіна під час відбування ним покарання у вигляді позбавлення волі;

3) нелюдським або таким, що принижує гідність, поводженням або покаранням всупереч вимогам статті 3 Конвенції у зв'язку з неналежними побутовими умовами тримання заявників в Харківському та Севастопольському СІЗО (справа Горбатенко), Полтавському ІТТ (справа Волошина) та Севастопольському ІТТ (справа Таран), а також умовами транспортування заявника між Севастопольським ІТТ та Сімферопольським СІЗО (справа Таран);

4) відсутністю ефективного розслідування скарг на жорстоке поводження та катування щодо заявників у справах Сергій Савенко, Скороходов, Бєлоусов, Тарасов, Александр Ніконенко та сина заявника у справі Юрія Ілларіоновича Щокіна.