Відповідно до статті 7 Закону України "Про основи національної безпеки України" на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві в інформаційній сфері, в тому числі є намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.

Статтею 28 Закону України "Про інформацію" також передбачено, що інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.

Слід констатувати, що останнім часом масового характеру набуло поширення іноземними телерадіоорганізаціями відверто недостовірної інформації про події в Україні. У поширюваних телепередачах часто подається перекручена інформація, яка спрямована на маніпулювання масовою свідомістю, пропагує культ жорстокості, національної нетерпимості та дискримінації. Під час трагічних подій лютого 2014 року розпалювана в тому числі таким чином ворожнеча між громадянами України призвела до численних людських жертв, і одним з основних завдань суспільства на нинішньому етапі має стати рішуче недопущення такого в майбутньому.

В переважній більшості випадків подібні передачі транслюються мовниками країн, які не є учасницями Європейської конвенції про транскордонне телебачення, яку ратифікувала Україна. Тому держава не має об'єктивної можливості врегульовувати подібні проблемні питання із застосуванням передбачених названою Конвенцією міждержавних процедур.

З іншого боку, поширення таких програм і передач не лише становить загрозу національній безпеці, як зазначено в статті 7 Закону України "Про основи національної безпеки України", але й містить ознаки складу злочину, передбаченого статтею 300 Кримінального кодексу України.

Нагадуємо, що відповідно частини другої статті 300 Кримінального кодексу України розповсюдження кіно- та відеопродукції, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, тягне за собою кримінальну відповідальність. При цьому, як вбачається з частини третьої статті 39 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", розповсюдженням телерадіопрограм в багатоканальних телемережах займаються провайдери програмної послуги.

Відтак, поширення провайдерами програмної послуги у власних багатоканальних телемережах програм іноземних мовників, в яких пропагується національна нетерпимість та дискримінація, містить ознаки відповідного складу злочину за статтею 300 Кримінального кодексу України. За таких обставин провайдери мають максимально відповідально ставитись до змісту пакетів програмних послуги та не допускати розповсюдження в них суспільно небезпечної інформації, поширення якої визнається злочином згідно кримінального законодавства.

Водночас, відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" суб'єкт господарювання, який перебуває під юрисдикцією України, має на меті здійснювати ретрансляцію і отримав на це дозвіл від правовласника (виробника), який не підпадає під юрисдикцію країни, що входить до Європейського Союзу, або країни, яка ратифікувала Європейську конвенцію про транскордонне телебачення, зобов'язаний адаптувати зміст призначених для ретрансляції програм до вимог законодавства України.

При цьому ретрансляція іноземних телерадіопрограм, виробники яких підпадають під юрисдикцію країн - членів ЄС або країн - учасниць Європейської конвенції про транскордонне телебачення, не обмежується, в тому числі не вимагається здійснення будь-яких не передбачених самою Конвенцією формальностей. Тому відсутність програми певного мовника в затвердженому Національною радою Переліку іноземних програм, зміст яких відповідає вимогам Конвенції, не є перешкодою в її поширенні в багатоканальній мережі за умови, що такий мовник підпадає під юрисдикцію країни - учасниці Конвенції та отримав там відповідну ліцензію або інший дозвіл на мовлення. Принагідно зауважимо, що згаданий вище Перелік взагалі не може застосовуватись, оскільки не відповідає законодавству України та не внесений Міністерством юстиції України до Єдиного державного реєстру нормативних актів. Про недопустимість застосування вказаного Переліку окремо вказано в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2013 року і від 13 грудня 2012 року, які набрали законної сили і є обов'язковими до виконання. Водночас, у випадку виявлення в програмах таких мовників інформації, забороненої до поширення в Україні, мають застосовуватись механізми, передбачені розділом VIII названої Конвенції.

Відтак, розповсюдження провайдером програмної послуги у власних телемережах іноземних програм, які не походять з країн - учасниць Конвенції, і одночасно з цим не є адаптованими до вимог українського законодавства та розповсюджують заборонену до поширення, суспільно небезпечну інформацію, суперечить вимогам статей 6, 42 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", статті 28 Закону України "Про інформацію", статті 7 Закону України "Про основи національної безпеки України", та містить ознаки складу злочину, передбаченого статтею 300 Кримінального кодексу України.