Подання надається на виконання статті 14 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Подання містить стислий виклад проблем, які призводять до визнання Європейським судом з прав людини (далі - Європейський суд) порушень Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), та пропозиції щодо їх вирішення.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен мас право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

1.1. Щодо порушення права на виконання остаточного рішення суду протягом розумного строку (п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції)

У пілотному рішенні від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, Європейський суд визнав проблему невиконання рішень національних судів системною в Україні:

"88. ... Суд дійшов висновку, що порушення, зазначені в цьому рішенні, не пов'язані з якимсь поодиноким випадком чи особливим поворотом подій у цій справі, але є наслідком недоліків регуляторної та адміністративної практики органів влади держави з виконання рішень національних судів, за які вони несуть відповідальність. Отже, ситуацію у цій справі слід кваліфікувати як таку, що є результатом практики, несумісної і положеннями Конвенції (...)."

та в резолютивній частині:

".... зазначені вище порушення с наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту...."

Вказані порушення, з посиланням на справу Юрій Миколайович Іванов, були констатовані у рішенні Європейського суду від 24.10.2013 у справі "Нечепоренко та інші проти України", заява № 72631/10, рішеннях від 12.12.2013 у справі "Малахова та інші проти України", заява № 35995/09, у справі "Макара та інші проти України", заява № 40934/06, та у справі "Андріанова та інші проти України", заява № 10319/04.

Передумовами, що призвели до порушення Конвенції, можуть вважатися обставини, раніше вказані у рішенні Європейського суду у справі Юрій Миколайович Іванов.

Ефективним шляхом вирішення цієї проблеми має стати Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", розроблений у рамках здійснення заходів загального характеру на виконання пілотного рішення у справі Юрій Миколайович Іванов. У згаданий Закон 19.09.2013 були внесені зміни, спрямовані на вирішення питання щодо погашення вже існуючої заборгованості за судовими рішеннями (винесеними до 1 січня 2013 року), відповідальність за виконання яких покладено на державу.

Окрім цього, на цей час розробляється практичний механізм реалізації закладених у вказаний Закон механізмів - порядок інвентаризації та погашення заборгованості.

У резолюції Комітету міністрів Ради Європи щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі Юрій Миколайович Іванов, ухваленій на 1186-му засіданні 5 грудня 2013 року, делегати схвально зазначили, що парламент України прийняв законодавчі зміни, якими було створено систему гарантій виконання рішень національних судів, ухвалених до 1 січня 2013 року. Також резолюцією заохочується проведення інформаційної кампанії щодо законодавства про гарантії з метою доведення інформації до відома всіх зацікавлених осіб, зокрема щодо порядку звернення для виконання згаданих рішень.

При цьому необхідно звернути увагу Міністерства соціальної політики, Пенсійного фонду та Державної виконавчої служби на необхідність забезпечення неухильного та належного виконання рішень судів.

Крім того, оскільки велика кількість рішень національних судів, невиконання яких є предметом звернення до Європейського суду, є рішеннями зобов'язального характеру, у яких суми до виплати судами не визначені, що ускладнює і, відповідно, подовжує процес їх виконання, пропонуємо Верховному Суду України, Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Вищому адміністративному суду України звернути увагу на необхідність поширення судової практики заміни способу виконання зобов'язання за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (на кшталт рекомендацій щодо зміни способу і порядку виконання судових рішень, ухвалених у справах, пов'язаних із соціальними виплатами, викладеними в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 846/12/13-13 від 13.06.2013).

1.2. Щодо порушення права на розгляд справи судом протягом розумного строку та на безсторонній суд (п. 1 ст. 6 Конвенції )

Вказані порушення були констатовані Європейським судом у рішенні від 25.07.2013 у справі "Коберник проти України", заява № 45947/06, та рішенні від 11.07.2013 у справі "Рудніченко проти України", заява № 2775/07.

Передумовами констатованих порушень стали:

1) ряд організаційних та технічних недоліків під час судового провадження в національному суді та незабезпечення державою явки інших підсудних, свідків та постраждалих (справа Коберник);

2) розгляд справи заявника тією ж суддею, що раніше розглядала по суті справу по обвинуваченню співобвинуваченого заявника, в межах якої суддя висловила свою думку щодо винуватості заявника; крім того, у справі по обвинуваченню заявника ця суддя подала заяву про самовідвід, яка не була задоволена з формальних причин (справа Рудніченко).

Шляхами вирішення є суворе дотримання суддями норм Кримінального процесуального кодексу, а також застосування у своїй практиці правових позицій Європейського суду щодо необхідності дотримання розумних строків розгляду справ та гарантування права на безсторонній суд, викладених у його рішеннях.

Крім того, Верховному Суду України та Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ пропонуємо вжити заходів для належного технічного забезпечення судового процесу та недопущення порушення принципу безсторонності суду.

1.3. Щодо порушення права допитувані свідків обвинувачення (пп. "d" п. 3 ст. 6 Конвенції у поєднанні з п. 1 ст. 6 Конвенції )

Вказане порушення було констатоване Європейським судом у рішенні від 11.07.2013 у справі "Рудніченко проти України", заява № 2775/07, з огляду на незабезпечення права заявника допитувати свідка, покази якого лягли в основу вироку:

"106. З фактів справи випливає, що Б. не був присутнім під час судового розгляду справи заявника тільки тому, що суддя Р. не викликала його.

107. Фактично в матеріалах справи немає нічого на підтвердження того, що які-небудь зусилля докладалися для забезпечення явки Б. під час процесу, якщо не на стадії судового розгляду, то хоча б на стадії досудового слідства. ....

108. ... Суд зауважує, що і на стадії апеляції, і на стадії касації заявник скаржився на те, що не мав змоги допитати Б. в якості свідка. ..."

Передумовою цього порушення було недотримання судом кримінально-процесуального законодавства в частині проведення допиту свідків.

Для вирішення цієї проблеми та уникнення аналогічних порушень у майбутньому Верховному Суду України та Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ пропонуємо вжити заходів, спрямованих на неухильне забезпечення прав обвинуваченого на виклик та допит свідків, а саме: довести позицію Європейського суду щодо цієї справи до відома суддів, забезпечити неухильне дотримання суддями норм Кримінального процесуального кодексу та застосування у судовій практиці рішень Європейського суду, якими констатовано аналогічні порушення статті 5 Конвенції .